Хресна дорога Митрополита А. Шептицького
1 листопада виповнилося 64 роки, як відійшов у вічність Митрополит А.Шептицький, глава Української Греко-Католицької Церкви, меценат української культури, непересічний політичний діяч, який своєю високою моральністю ще за життя зажив слави воістину святої людини.
Про себе казав так: «Я так дуже хотів би обтерти сльози з очей тих, що плачуть, потішити кожного, хто сумує, укріпити кожного, хто слабкий та немічний, уздоровити кожного, хто хворий, просвітити кожного, хто темний. Нехай нині я умру, нехай відлученим буду від Христа, коли б лишень ви, браття мої по крові, були спасенні…».
А.Шептицький походив із заможної українсько-польської родини, в роду якої було кілька митрополитів Київських. Змалку полюбивши нашу церкву та святий наш обряд, присвятив для Божої справи все своє життя. Велику роль у цьому відіграла його мати. На прохання поділитися таємницею доброго виховання дітей, Софія Шептицька відповіла так: «Моя одинока система виховання — то «Богородице Діво…». Ніщо інше, лише це. Хлопець здоровий, добрий, чемний, вчиться, слухає, —”«Богородице Діво…». Хлопець зле робить лекцїї, опирається, доказує — знову «Богородице Діво…».
Релігійно-церковна діяльність А.Шептицького оздоровила та зміцнила греко-католицьку церкву. Його соціальні заходи відповідали інтересам галичан, а культурно-просвітницька діяльність була спрямована на піднесення моралі та духовності народу. У своїх діяннях ця людина у всьому керувалася принципами християнської моралі, а одним з головних уважала чуйне ставлення до почуттів віруючої людини, до якої конфесії вона б не належала.
Проповідуючи християнське милосердя; Митрополит здійснював дієві заходи у цьому напрямку. Найбільшою справою, попри створення спортивних товариств для молоді, було будівництво «народної лічниці» у Львові. У її розбудові взяли участь найширші верстви населення Галичини. І донині в лікарні на території шпиталю працюють монахині, ревно виконуючи доручену їм благородну місію. Питання виховання молоді А.Шептицький не випускав з поля зору. «Виробляйте в молоді самостійність та індивідуальність, щоб власною ініціативою доробитися самостійного буття», — писав він. Митрополит був щедрим меценатом для українського мистецтва — у 1913 році відкрито Національний музей з його ініціативи, приміщення якого було куплено та подаровано А.Шептицьким.
Політична діяльність А.Шептицького мала виразне українське державне спрямування. Митрополит стверджував, що його діяльність є викликом для тих, хто вважає, що наш народ завжди і постійно має комусь служити, а незалежність України належить заховати «на вічну пам’ять». «Але так не є, так не буде, коліс історії повернути не можна. Йдуть важкі і страшні часи, не знаю, яку долю судив Господь українському народові, але я свідомий своєї відповідальності. Я ніколи не відречуся свого обов’язку, буду здійснювати заповіт святого Павла — бути всім для всіх».
А.Шептицький був послом Галицького сейму та членом Палати у Відні, часто брав участь у багатьох політичних акціях. Завжди відстоював права народу. Як член Української Національної Ради, палко вітав створення ЗУНР У 20-30 роки Митрополит усіляко сприяв процесові національного відродження. Особливу увагу приділяв вихованню української молоді в дусі християнської моралі, патріотизму та гуманізму. Відомі його публічні виступи проти кривавого терору.
30 червня 1941 року А.Шептицький вітав акт відновлення української державності у Львові. Дуже показовим у його спробі поєднання церков в Україні є послання «Як будувати рідну хату». Одним з перших завдань, яке ставилось — досягнення єдності українського народу. Вчитайтесь у ці рядки: «Якщо християнські церкви в Україні мають сповнити завдання дати українському народові єдність, мусять позбутися того духу розколу і ненависті, які спричинює те, що українець українцеві — ворог».
На фоні нинішніх тривожних подій в Україні, коли люди роз’єднані конфесіями, зверніться за порадою до великого Мислителя. Бо азбука національної єдності — це міжцерковний мир. «Святе Євангеліє є і повинно бути не тільки духовною їжею, бо сам Спаситель навчав нас молитися про «щоденний хліб». Немає і не буде під сонцем науки, котра була би відповідальнішою дорогою до ладу і сили економічної, як Святе Євангеліє, бо воно заховує рівновагу прав і обов’язків по відношенню до себе».
Не все вдалося Митрополитові реалізувати з того, що ставив собі за мету. Але треба віддати йому належне: ця людина зуміла- зі злого робити менше зло, з не дуже доброго — добре, а з доброго — найкраще, і Богові наймиліше.
За роки незалежності України у «спецсхронах» за десятьма замками і далі заховані матеріали, які проливають світло правди на нашу історію. Наше завдання довести усьому світові, що серед української нації були і є свої пророки. І один з них — український Мойсей, як називав Митрополита І.Франко. Тому припадімо і користаймо з криниці любові до ближнього, щоб напитися чистої води Добра.
Роман Матейчук,
депутат районної ради
