І все довкола благоденствує?

В останні роки в Косові, та і на Косівщині, як мені здається, на неналежному рівні відбуваються відзначення державних свят, і не тільки.

Якось змілів інтерес до них з боку влади і громади краю. Брак відповідної інформації, немає районного радіомовлення, належних афіш тощо — усе це призводить до того, що в в’залі Косівського районного народного дому заледве зібралося майже 30 чоловік на урочистості з нагоди 150-річчя від дня народження Івана Яковича Франка. На весняному Шевченківському святі з нагоди 147-ої річниці від часу перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі в цьому ж Народному домі в Косові зібралося аж близько десяти людей. До 190-річчя від дня народження Т.Шевченка, 9 березня 2004 року, покладали квіти до пам’ятника Шевченкові на Сокільській горі. У цьому заході брав участь тодішній голова облдержадміністрації Роман Ткач. Того дня заледве зібралося близько 20 людей. І хоч би слово хто промовив: чого і навіщо приходили туди.

День Конституції України, зокрема цього року, наприклад, відзначали в адміністративному будинку тільки держслужбовці та їхні підлеглі. Навіть відзначення 17-ої річниці Незалежності України відбулося якось утаємничено від громади. Ніхто, крім чиновників, яких зібралося в Народному домі не густо, напередодні свята не знав де і коли відбудеться урочистість з нагоди річниці нашої незалежності. Гірко і образливо, що на такі заходи, як раніше, не запрошують керівників та представників громадських організацій національно-демократичного спрямування. Адже свого часу вони потрапили під лавину компартійного спротиву становленню, відродженню української незалежності. Знаю про це не із книжок, знаю як депутат обласної та районної рад першого демократичного скликання, як делегат Установчих зборів Товариства української мови в обласному центрі та в Києві в 1989 році, як делегат Других Великих Зборів (з’їзду) Народного Руху України тощо. Часи були важкі: хто кого. Якби переміг тоді ГКЧП, кості наші тліли б у вічних мерзлотах матінки-Московії.

Ще живі вояки УПА, ще живі ті, хто дивом уцілів, мордований у катівнях НКВД-КДБ, ще живі ті, хто пам’ятає живими своїх побратимів по боротьбі за незалежність України. Чому вони не є учасниками державних українських свят?

Нинішній чиновник-лицемірний і цинічний, сам править. Він уже не запрошує, як у 90-х роках, на засідання оргкомітетів, на «круглі» столи, в дискусійні клуби, на зустрічі з керівництвом району, міста. Править сам, прийшовши за партійними списками. Він сам собі суддя і адвокат. А все довкола, за словами Т. Шевченка, благоденствує. І — мовчить, мовчить… Може, до часу…

Богдан Радиш-Маринюк,
член Національної спілки
письменників України, голова
Косівського Об’єднання ВУТ
«Просвіта» ім. Т.Шевченка

Share