Сокільські водоспади

З Петром Терлюжаком ми майже однолітки. Хоча наші домівки на різних кутках, але це нам не перешкоджало по неділях сходитися ганяти м’яча. В ті роки то було чи ие найпершим заняттям молоді у час дозвілля. Незабутніми були екскурсії, турпоходи на Писаний камінь, Копілаш, Сокільське. Недалекі то маршрути, манила дитяча цікавість.

Хочу зізнатися, що в Петра по лінії природознавства та спорту ініціативи було більше. Беручкий він до домашніх справ. Я намагався бути схожим на товариша, мав і своє захоплення — любив музику, журналістику.

Після служби в армії Петро повернувся в рідне село, хоч пропонували йому залишитись, бо здібним був механіком, поважали командири. Однак юнака приваблювали вічнозелені гори, та й батьки чекали підмоги по господарству.

Сумлінного хлопця радо прийняли в районну автоколону, доручили майже новеньку машину, потім автобус. І тут Петро проявив неабиякі здібності до техніки, армійський гарт пішов на користь. Наполегливості юнакові не бракувало, бо вдався у батька, який теж, до речі, працював водієм.
Згодом Петро неохоче полишив здружений шоферський колектив. Одружився, будова та господарка, сімейні справи вимагали більше часу проводити вдома. До домашніх турбот додались ще й громадські. Петра Миколайовича односельчани обрали депутатом сільської ради. Виборчий округ, здається, і невеликий, та турбот вистачає. То кладку через ріку покласти, то автобусну зупинку відремонтувати — до всього діло депутату. І в сільських толоках — один із перших. Багато справ має і в комісії з охорони навколишнього середовища і екології, в роботі якої бере активну участь. Про наполегливість і працелюбність Петра Терлюжака яворівчани знають давно.

Саме ці доброчинні риси, любов до природи та карпатського краю допомогли Петрові втілити в життя заповітну мрію — мати форельне господарство. На його задум пішло два роки копіткої праці. Найперше викопав два добротні ставки. Укріпити та обладнати їх поруч гірського потічка — справа не проста. Посильну допомогу в усьому надавали дружина, доньки і зяті.

А коли вже дійшло до малька грайливої форелі, то сімейний бюджет враз спорожнів.

Цього року побудував добротну, простору альтанку в гуцульському стилі, кухню та невеликий котедж. Затрати були чималі, зате як стало приємно на душі, коли на сонці почали виблискувати струги грамів десь під 300-400.

Дбайливий господар запросив отця Василя освятити свою новозбудовану господарку. Прийшла і сільський голова Катерина Шкрібляк. Щиро здоровила Петра Миколайовича. Ми всі разом, милувались чудовими краєвидами, дивились на найвищий водоспад, що стрімко падає з-під скелястого Сокільського, раділи за порядного ґазду та його працьовиту сім’ю.

По дорозі, йдучи від п. Терлюжака, зустріли групу туристів з Вінниці, до речі, не перших цього літа. Є на що їм подивитись, а за бажанням і скуштувати рибної юшки, банушу з бринзою і ще багато дечого зі страв гуцульської кухні.

Михайло Прокопишин