Вони гинули за Україну. Чому ж ця держава їх не визнає?

Жодні міфи та, нав’язані комуністами, безглузді дискусії не можуть випалити з людської пам’яті героїзм та безстрашність воїнів УПА.

На Західній Україні, де ще живуть свідки тих героїчних подій, майже у кожній оселі вам покажуть пожовклі світлини загиблих героїв, поведуть до того місця в лісі, де була розташована криївка, до того, тисячу разів оплаканого, клаптика землі, що скроплений кров’ю убитих. А українські села понині зберігають свої повстанські історії, — не для книжок, не для слави —для себе. Коли на відновлених могилах правлять панахиди, то люди приводять з собою дітей, аби вони також знали правду, аби розповідали своїм дітям, онукам. Ніхто і ніколи не зможе перервати цей живий ланцюг людської пам’яті. І, тим паче, важко сприйняти той факт, що і нова українська держава, за яку віддали життя повстанці, досі не має мужності назвати їх своїми героями.

Одвічне запитання — що давало повстанцям силу для боротьби? Адже проти УПА були націлені багнети енкаведистів, підступи та брехня. Можливо, відповіддю стануть свідчення дружини Р. Шухевича: «У 1945 році перед арештом я бачилася з Романом. То було під Личаківським цвинтарем у Львові. Я кажу: «Слухай, ви нічого не маєте, ви без машин, без нічого, вони вас усіх вистріляють. Він сказав: «Ти знаєш, як я тебе люблю. Але Україну— більше за тебе…».

Українські повстанці, навіть у цілковито безвихідному становищі боролися до останньої краплі крові. Коли боєць УПА потрапляв у ворожу пастку, він волів підірвати себе гранатою, аніж капітулювати. Теперішні «патріоти» — це зовсім інша порода людей. Зрадливість та пристосуванство стали стилем життя всієї касти колишніх секретарів ЦК та червоних директорів. То чи зможуть справжні герої дочекатися визнання від заклятих ворогів та зрадників? Очевидно, що ні. Тому, в 17-ту річницю незалежності звання Героїв України отримують «ківалови», «суркіси» та «ахметови», а не вояки ОУН-УПА.

Чи можна назвати незалежною країну, яка не визнає своїх героїв? Навряд чи… Допоки вояки УПА не визнані — це ще не Україна. І найкращою винагородою для живих вояків ОУН-УПА, а їх тільки жменька дочекала до наших днів, став би той факт, що наша держава стала справді українською, тобто такою, в якій інтереси всіх українців стоять на першому місці. Зробити це зовсім не складно. «Програма захисту українців» Всеукраїнського об’єднання «Свобода» закликає владу офіційно визнати воїнів УПА учасниками Другої світової війни; кожному воїну УПА надати статус учасника визвольної боротьби, офіційно реабілітувати, надати пільги та компенсувати все, що вони не отримали за 17 років незалежності; ввести історію боротьби УПА в обов’язковий курс історії України в усіх навчальних закладах; зробити день створення УПА (14 жовтня) — державним святом українського війська; запрошувати ветеранів УПА на офіційні святкування і, головне, на зустрічі з українською молоддю; всі прояви негативного ставлення до УПА вважати антиукраїнськими, тобто злочинними.

14 жовтня, свято св. Покрови, дуже важливе для виховання нашої молоді. Героїзм української нації треба показувати на перемогах. Саме для того, щоб повернути українцям віру в майбутнє, потрібні такі свята. Нехай жодна могила героїв УПА не стоїть самотньо в цей день, а смерекові вінки, уквітчані червоною калиною, ляжуть до їх підніжжя. Бо УПА — це армія народу, це вічна сила нескореного духу української нації.

Роман Матейчук,
голова районної організації
ВО “Свобода”, депутат
районної ради

Share