Життя мертвих — у пам’яті живих
Бог створив два світи: один теперішній,
другий — майбутній; один — на досвіді, другий —
в надіях; один — праця, другий — місце нагороди;
один зроблений морем, другий — пристанню…
Іван Златоуст
Способом вираження пам’яті народу про померлих є цвинтарі. Вони — не лише місце поховання близьких і рідних. Це — свята земля.
Цей шматок Матінки-Землі мав би бути цілорічно замаєний квітами. Цей шматок святої землі, зранений рясними сльозами тисячі людей, — це найвища духовна академія. Цвинтар. То наша історія, наша пам’ять, наш християнський ДУХ.
Пануючий і керуючий у колишньому Союзі клас знищив все святе, привчив нас до гріховності. Наші душі обросли гниллю і мохом. З нас виховали яничарів. Ми забули нашу історію, релігійні свята, а разом з ними — й про цвинтарі.
В селищі Кутах — два цвинтарі: старий, що недалеко від центра, і новий, по вул. Снятинській. На старому знайшли вічний спокій визначні люди, ґречна інтелігенція, старожили-вірмени (є вісті, що вони були першими поселенцями селища), духовенство та сини, — що полягли — віддали життя своє за неньку-Україну в ті далекі 1914-1920 та 1939-1945 роки.
Цвинтар мав би бути святою землею, де мали би горіти свічки, майоріти квіти, та, на превеликий жаль, нам похвалитись й донині немає чим: навколо трави, хрестів не видно. Не мучить нашу душу й те, що на місці багатьох могил залишилися лише безіменні горбочки, що поросли бур’яном. Від людей не залишилося імен, зникла пам’ять. Вони незаслужено кинуті в глибоку прірву нашого безпам’ятства.
Чому так сталося? Уже 17 років як відродилася Українська держава. Відбудовані наші святині, багато реставровано церков, будуються і побудовані нові. А от до цвинтарів чомусь руки не доходять.
Ми, християни, повинні зробити так, щоб якнайменше було забутих могил. А їх щороку стає більше. Не дивно, якщо за могилою ніхто не доглядає, бо вже немає нікого серед живих з рідних і близьких. Та румом і болем розривається душа, коли при живих дітях заросла бур’янами могила батьків і, навпаки, при живих батьках вросла у землю могила сина чи доньки.
Зрештою, і сама громада, тобто кожен із нас, повинна з пошаною, вірою ставитися до місця вічного спочинку не тільки своїх земляків, а всіх тих, хто знайшов вічний спочинок на покутській землі. Невже треба якоїсь особливої вказівки, щоб привести в належний порядок могилу своїх рідних? Це ж наш з вами християнський обов’язок. Думаю, що знайдеться милосердна душа і наведе належний порядок на забутих могилах.
Про милосердні душі, про людей милосердних піде подальша розповідь. На початку серпня в Кути завітала міжнародна група вірмен-волонтерів з Польщі, Литви, Німеччини, Вірменії, України. Вони займалися відновленням стародавніх вірменських пам’ятників на цвинтарі, а крім цієї благодійної акції займалися вивченням історії кутських вірмен. На відновлення пам’ятників старовини приїхали родинами, бабусі і дідусі, діти 5-7 років. Працювали два тижні, не шкодуючи сил і часу, і старші, і діти.
Керував цією акцією милосердя Мацей Богосєвіч. Вірменський фонд KZKO, голова Марта Богосєвіч. Дружина харцереко (Кшемєнь-Кремінь) «KRZEMIEN» з Гнєзно Польща. На підсумковій конференції, яка відбулася 14 серпня, була представлена фотовиставка виконаних робіт на цвинтарі в Кутах. Не перерахувати тих робіт, що були зроблені цими милосердними людьми: відновлені таблички з написами, поставлені нові хрести, заново відреставровані цілі могили… Помічником і гідом для волонтерів були вчителька англійської мови Кутської ЗОШ І-ІІІ ст. Антоніна Лінда та старожителька селища Анна Кравцова.
Для наших гостей у вільний від роботи час був даний концерт аматорами Народного дому села Банилів Вижницького району Чернівецької області. Також гості побували в найцікавіших місцях Покуття. Кутчани пригощали українським борщем, варениками, а Анна Кравцова пригостила наших гостей вірменською національною стравою — чанджабур. Гостям всім дуже сподобався.
Щира подяка священику римо-католицької церкви Найсвятішого Серця Ісуса Христа отцю Вєславу за допомогу в організації прийому гостей-волонтерів, а також всім тим, хто брав участь у цій благородній акції, нашому молодому поколінню в особі Іри Танасійчук.
Ми, кутчани, вдячні нашим гостям за допомогу, але «горимо» від сорому, що не змогли зробити те, що було нам під силу. Ми не їдемо робити порядок на могилах наших сестер, братів в інші країни, там дбають про померлих більше, ніж ми з вами. Чи не пора нам вже бути людьми з совістю і християнським обов’язком?
Звісно, цвинтарі потребують догляду й на державному рівні. Але наскільки мені відомо, сьогодні немає конкретної державної структури, яка могла б покласти на себе ці обов’язки. Є думка багатьох людей, що опікуватись нашими цвинтарями частково повинна церква і ми з вами. Думаю, що є над чим замислитись і керівникам, і всім, щоб на наших святих місцях не росли трави й бур’яни в ріст людини. Пора спам’ятатись, взятись за розум! Пошануймо мертвих, бо вони нам не пробачать.
Варвара Мерещук
