Не цураймося книги
Книга — джерело знань. Книга — друг і порадник. Людина без книги, як криниця без води. А Нестор-літописець писав: «Якщо пошукаєш в книгах мудрості уважно, то знайдеш велику користь для душі своєї».
Як давно не чути таких розумних слів про книгу! Як скоро людина забуває про те, що дає наснагу розуму й душі! А тепер замислимося над тим, що читають наші діти, онуки і чи читають взагалі? Чи знають вони поетів, письменників сьогодення? Чи потрібна їм книга, якщо є Інтернет?
Чи може молода людина, не читаючи книг, вважати себе культурною, чи не загрожує такій людині в майбутньому бездуховність? Більшість із нас не читає книг на релігійні теми, а про молодь нашу нема що й казати. Зате у кожній хаті є телевізор. Він гасить-убиває у наших душах Господнє світло, Божу правду і любов. Вщент нищить усі духовні якості людини. Ми не читаємо мудрих книг життя: про рослинний світ, світ птахів, комах, які наповнювали б нашу душу теплом, ласкою, любов’ю, світлом, щоб хотілося жити і творити добро.
Насмілюся висловити свою думку: навіщо читати про поля, ліси, небо, гори, а тим більше піти на природу, порозмовляти з нею, коли в нашому домі — телевізор. Включимо, і світ увесь з усією природою перед нами. Та й не треба витрачати час на розмову з живим світом — він сам говорить, подає вже не детальну інформацію. І маємо інформацію, яка нас руйнує, робить бездушними, безжалісними звірами. Мало того, ми не задумуємось над тою шкідливістю, яку він завдає нашим дітям, онукам.
Замість того, щоб порадити дитині прочитати книгу чи піти на природу з нею, ми дозволяємо майже цілий день (особливо в час канікул) дивитись разом з дорослими таку гидоту, що страшно й подумати, що зафіксує мозок дитини. Світ дитинства мого покоління був зітканий з колискової української пісні, з доброти, щирості, з праці, батьківської любові, з молитви, з подяки за кусень хліба, з любові до навколишнього світу. І не страшні нам були роздоріжжя, ми знаходили вірний шлях. Думаю, що не все ще втрачено, що є серед нас багато людей духу, саме вони повинні стати носіями правди, і у міру своїх духовних сил, досвіду змінити погляди своїх рідних, друзів на роль телевізора в домі.
І ми будемо роз’яснювати своїм дітям, онукам про роль книги в житті, що вона потрібна нам усім. Книга живе і житиме вічно, як і слово. Розумні люди завжди читали і читатимуть. Книгу замінити Інтернетом і нічим іншим неможливо. Люди, що пов’язали своє життя з книгою, віднаходять у цьому незрівнянну насолоду, поринають в інший світ: фантазують, порівнюють, вигадують. Одне слово, працюють розумом і душею. Теперішня молодь любить «кайфувати», то нехай зрозуміють, що ніякий «кайф» з цим відчуттям не зрівняти…
Пам’ятаю ті часи, коли бібліотеки і читальні зали були переповнені шанувальниками книги, мови і слова. Не знаю, не розумію, як можна не любити царства книг, жити, щоб не збагачувати і не наповнювати розум, душу ті серце духовністю, культурою, знаннями?! А молодь? Не дуже читає, бо може не знає, що читати, бо ніхто не допоміг зрозуміти важливість любові до книги.
Розмовляла зі своєю похресницею, яка проживає і працює в Києві. Цікавилася, якою літературою захоплюється молодь? І дізналася: молоді культові письменники МаксФрей, ДенБраун, Річард Бах, Людмила Улицька та ін., люблять детективи та романи зарубіжних та російських авторів. Серед українських авторів — Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Сергій Лук’яненко, Павло Загребельний… А з класиків — Лесю Українку, Івана Франка, Василя Стуса, Володимира Винниченка…
Живе книга і буде жити, якщо батьки, вчителі і ті, хто несе відповідальність за гуманітарну політику в країні, будуть більшу увагу приділяти українській книзі.
«Дім, у якому немає книг, не шанують їх, схожий на тіло, позбавлене душі» — так сказав Ціцерон.
Тож ми — знову ж таки кожен зокрема і всі разом — й відповідаємо перед собою, перед нащадками за свої дії, а особливо перед Господом Богом.
Важливо не просто йти в ногу з часом, не губитися в сучасному світі нових технологій і суспільних викликів, а й берегти історію царства книг і не цуратися їх…
Варвара Мерещук
