Не поступається принципами
Найбільшу активність у роботі щодо налагодження безпеки дорожнього руху, попередження автотравматизму виявляє колишній працівник ДАІ, тепер полковник міліції у відставці, академік Національної академії проблем людини, член міжнародної поліцейської асоціації Василь Дмитрович Біленчук.
Нікого не залишають байдужими його публікації в пресі, зокрема у газеті «Крок» Координаційного Комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією при Президентові України, в якій він є власним спеціальним кореспондентом у Західному регіоні. Маючи можливість побувати у багатьох областях нашої держави, Василь Дмитрович після таких відряджень охоче ділиться побаченим на місцях і намагається, щоб досвід, набутий його колегами, не пропав даремно, а був використаний у практичній діяльності працівників ДАІ.
Багато нового «взяв на олівець» Василь Дмитрович у закордонних відрядженнях до Англії, Канади, Австрії, Польщі, Румунії, Болгарії, Чехії, Югославії та Швейцарії.
Василь Дмитрович годинами може розповідати про свої нововведення у Львівському міському відділі ДАІ: заснування першої в структурі ДАІ колишнього Радянського Союзу похіДно( профілактичної лабораторії, пересувного «штабу на колесах» добровільної народної дружини, про тематичні випуски газет, радіо- і телепрограм, про видання листівок та буклетів. Він переконаний і в тому, що набутий ним десятиліттями досвід може знадобитися і тепер, що6 суттєво зменшити кількість автопригод.
Ніколи і за жодних обставин Василь Дмитрович не поступався своїми принципами. Завжди намагався зрозуміти підпеглих, допомогти розібратись у складних лабіринтах життя.
Будучи молодим лейтенантом, розповідав мені Василь Дмитрович, він навчався у вищій школі міліції. Пригадав один епізод, пов’язаний з випускним іспитом з криміналістики, який довелось здавати державній комісії, у складі якої був відомий учений-юрист, генерал-майор внутрішніх справ Петро Петрович Михайленко, колеги якого буквально засипали молодого офіцера теоретичними запитаннями. Не на всі відповів Василь Дмитрович, але й у цій ситуації виручив генерал.
— Ви краще поділіться досвідом роботи щодо розкриття злочинів, — запропонував він. І молодий правоохоронець навів конкретні приклади, що він робить у тій чи іншій ситуації.
— Та хіба це не гоповне? — звернувся генерал до своїх колег і, не дочекавшись відповіді, продовжив: — Чули і, мабуть, переконались: знає лейтенант, що робить, а це дуже суттєво, бо теорія без практики — мертва. Сказане генералом запало в душу юнака, і він тоді вирішив обов’язково віддячитися своєму вчителю. Але як? Подарунків ніяких він не візьме, бо може погано подумати або зовсім вигнати з кабінету. «Краще я буду сумпінніше ставитись до служби, мабуть, це і буде моїм подарунком, — подумав Василь. — А час своє покаже».
Все у спужбі лейтенанта міліції з Гуцульщини складалося добре. І вищі міліцейські чини були задоволені його роботою, бо йому доручали найвідповідальніші справи. Він досить швидко піднявся на вищі посадові щабпі і через кілька років уже обіймав такі посади, які навіть не снилися його однокурсникам. Але «висотна» чи «зіркова» хвороба Василя обминула. Завжди все робив виважено, був ввічливий, чуйний, співчував людському горю.
У свій час обіймав посаду заступника начальника одного з міських відділів ДАІ м. Львова, начальника Львівського обласного штабу громадських формувань. У зрілі роки був заступником начальника державної служби охорони. Саме тоді вирішувалась доля нашої України. Василю Дмитровичу довелося пережити неймовірний тиск з боку компартійних структур. Але завдяки його поміркованості, дипломатичному підходу, все сталося так, як і мріялось.
Нині наша рідна Україна — незалежна і суверенна держава. Радіє з цього Василь Дмитрович: бачить у знаменній події і свою скромну частку нелегкої праці українського народу.
Василь Тарчинець,
заслужений журналіст України
