Діамантова проба Ольги Яківни та Василя Федоровича Стеф’юків
Приємно було дізнатися, що 17 серпня цього року виповнився поважний ювілей — 60 років подружнього життя Ольги Яківни та Василя Федоровича Стеф’юків з м. Косова.
Косів’яни звикли бачити Стеф’юків завжди разом. Замолоду вони були нерозлучними, нагадували турботливих голубів. Ольга Яківна для Василя Федоровича усі ці 60 років є надійним другом, помічником, порадницею, музою. Чоловік з вдячністю розповідає: «Моя дружина — справедливий критик і цінитель мого скромного творчого доробку. Вона перша читає все, що я написав. Ольга Яківна спонукає мене до творчості, стала для мене джерелом натхнення і наснаги».
Напередодні Діамантового весілля батьків відвідали сини Ігор і Володимир. Ігор працює у Львівській національній академії мистецтв, де його шанують як самобутнього талановитого художника. Володимир живе в Івано-Франківську. Він досвідчений архітектор, на Косівщині його добре знають як автора цікавої книги «Косів — місто історичне». Безмежно тішаться дідусь з бабусею своїм онуком Назаром, його дружиною Оксаною, а також маленькою правнучкою Софійкою.
Автор цих рядків мав нещодавно щиру і відверту розмову з подружжям Стеф’юків. Василь Федорович і Ольга Яківна охоче згадували своє дитинство, юність, розповідали про цікаві епізоди спільного життя, яких у них було чимало.
У шість років Василько став сиротою. Підступна недуга забрала на той світ люблячого тата і годувальника. Мама вийшла заміж удруге. Вітчим Василь Строїч був доброю, чуйною людиною. Він замінив хлопчикові рідного тата, зігрів його увагою, турботою і піклуванням. Але війна зробила з чоловіка інваліда — після важкого поранення йому ампутували ногу. Коли вітчим повернувся з фронту, мама занесла його до хати на руках, як дитину.
Василь Стеф’юк змалечку виявляв наполегливість у навчанні. Зацікавився драматичним мистецтвом. Уже в сьомому класі (це було за часів Польщі) почав грати свої перші ролі у виставах. Навчався у Коломийській деревообробній школі. Пізніше виконував обов’язки бухгалтера у Рожнівській сільській лікарні. Там і зустрівся із чарівною дівчиною, медиком за фахом, Ольгою, яка приїхала на Косівщину з Рокитянського району Київської області.
У дівчини теж було важке дитинство. Батьків розкуркулили, усе нажите ними майно передали місцевому колгоспу. Довелось родині пережити страхіття Голодомору і лихоліття Другої світової війни. Понад 40 років працювала Ольга Яківна у Косівській центральній районній лікарні. З Божої милості і благословення 20 вересня цього року їй виповниться 85 років від дня народження. Символічно, що цього ж дня Василь Федорович відзначатиме своє 84-річчя.
Упродовж минулих шести десятиліть Ольга Яківна була для своєї родини доброю дружиною, матір’ю, господинею. Всіляко допомагала і сприяла, коли чоловік навчався у Київському театральному інституту ім. І. Карпенка-Карого; коли працював вихователем у санаторії «Косів», де керував драматичним гуртком; коли очолював колектив народного театру Косівського районного Будинку культури. Ольга Яківна була вірною і надійною помічницею, коли Василь Федорович займався науковою роботою — досліджував історію Гуцульського театру Гната Хоткевича, коли писав сценарії і статті до різних видань, коли творив шість своїх книжок і монографій. Дружина була і є опорою для нього, коли почав втрачати зір та слух.
Подружжя Стеф’юків вдячне Богові за те, що послав їм хороших чуйних друзів, благодійників Павлюків, які роблять чимало добра не лише їм, а й багатьом іншим людям, особливо здібним творчим літераторам.
Віриться, що Ольга Яківна і Василь Федорович ще довго йтимуть поряд у житті, кохаючи і підтримуючи один одного на схилі своїх поважних і мудрих літ.
Іван Мисюк,
член Національної спілки
журналістів України
