Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу

Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу. Хоча галичани цього голоду не зазнали, бо тоді наш край входив до Польщі. Але наші краяни завжди прагнули до єднання з Великою Україною. Про це — розмова із заступником голови районної ради, членом Конгресу Українських Націоналістів Святославом Перцовичем.

— Святославе Миколайовичу, хоча галичан і обминув голод 1932-1933 рр., але вони знають про цю страшну трагедію…

— Головне, що уряд УРСР в 1932-33-х роках відмовився від допомоги галичан. Сказав, що це неправда, ніхто в Україні не голодує — то антирадянська пропаганда. При цьому зерно з України експортувалося за кордон. Але люди, яким вдалось пробратись через кордон в Галичину, розповідали про страшні речі.

Організація Українських Націоналістів на знак протесту проти голодомору вбила представника радянського консульства у Львові. Це було в 1933 році.

— Вихідці з Галичини поверталися з Великої України, рятуючись від голоду?

—Трагічною була в більшості їхня доля. Наприклад, син Івана Франка Петро, який пізніше був розстріляний як ворог народу. Або ще один приклад — член центрального проводу КПЗУ Михайло Левицький був дипломатом. Був знайомий з Леніним. Його знищили як ворога народу. Приміром, колишньому сотнику УСС Івану Сіяку сам Ленін дав рекомендацію для вступу в компартію, але його в 1933 році заарештували, а в 1937-му розстріляли.

— Комуністи діяли за принципом: бий своїх — щоб чужі боялись…

— До 1956 року ніхто не мав права згадувати про членів КПЗУ. Утім, що на Великій Україні голодомор погубив до 10 мільйонів людей, винен не лише комуністичний режим, а й країни Заходу, які не хотіли псувати свої стосунки з СРСР. Окремі західні журналісти, побувавши в передових колгоспах, підтверджували, що голоду нема. А це була бутафорія.

Хочу відзначити, що галичани не мовчали: по всій західній території проходили мітинги, збори. Люди протестували проти штучного голодомору і хотіли простягнути руку допомоги своїм голодуючим братам.

— А пізніше, в 1947-му голод прийшов і на Західну Україну.

— Галичина пережила чимало голодних років. Відомо про великий голод в 1866 році, причиною якого був неврожай. Всі голодні роки в цьому краї мали природні причини. А в 1947 році їх підсилили податки, державна політика. В нашій області найбільше постраждали Снятинський, Городенківський, Тлумацький райони. Голод спричинила посуха, підсилена радянським режимом. Так нищили селянство, тих, хто не хотів вступати до колгоспів.

— Важко про це говорити, але голодомори і репресії протверезили багатьох українців.

— У лавах УПА було чимало вихідців зі Сходу України. Ті, хто пережив голодомор, розуміли «велич» комуністичної системи. Навіть на керівних посадах в УПА були колишні командири Червоної Армії. Ну як не любити такий народ?

Я вірю, що серед найкращих країн світу Україна теж посяде відповідне місце. Але для того всі ми маємо любити її так, як любимо свою маленьку краплинку на карті світу, бо мудрі вчать, що краплинами море повниться.

В 1937 році політбюро підтримало наказ наркома внутрішніх справ про початок репресій проти «колишніх куркулів, активних антирадянських елементів і кримінальників», які «повернулися після відбуття покарання, втекли з таборів чи трудопоселень або ухиляються від розкуркулення і продовжують вести активну антирадянську діяльність».

— Засуджували людей за ст.58 за шпигуисько-повстанську діяльність, пропаганду проти радянської влади. Часто засуджені були неграмотними, який тут «шпіон» чи пропагандист?

Не всі повернулися. Люди на новому місці обвиклися, обжилися.

З гостем редакції розмовляв Мирослав Лучко