Головна мета — стимулювати розвиток кераміки
Наш часопис вирішив поцікавитися, коли і як виникла ідея проведення міжнародного студентського пленеру. На запитання «ГК» відповів директор Косівського інституту ПДМ ЛНАМ Святослав Леонтійович Мартинюк:
— Задум виник недавно — у травні цього року. Було це під час зустрічі викладачів кафедр кераміки Білоруської та Львівської академій. Зійшлися на тому, що варто такий конкурс започаткувати. Косів обрали тому, що тут є всі необхідні умови, велика кількість станків, чого немає в інших навчальних закладах, адже Косівський технікум мав міцну матеріальну базу, кераміка тут була одним з провідних відділів. Потужне виробництво було і в нашому художньо-виробничому комбінаті. В Косівському мистецькому закладі добре налагоджено підготовку фахівців-керамістів, багато його випускників продовжили навчання в академії, стали відомими художниками, працюють викладачами. Тому вибір Косова для гончарського пленеру був оптимальний і задовольнив усіх.
Конкурс має і матиме формат студентського, хоча лунали пропозиції залучити до нього і професійних майстрів. Дехто сумнівався у доцільності проведення цього заходу в канікулярний період. Навіть лунали такі думки: «Хіба студенти приїдуть, хіба будуть жертвувати канікулами?». З’ясувалося, що їм дуже сподобалося, і вони раді були приїхати у Косів саме у літній період. Плануємо зробити цей пленер традиційним і щорічним. Є вже перші домовленості з поляками, які, напевно, зголосяться приїхати на цей конкурс. Думаю, візьме участь Прибалтика. Будуть раді до нас приїхати харків’яни. Мали ще прибути студенти з Ужгорода, але щось у них не вийшло, тому сподіваємося побачити їх у Косові наступного року.
Роботи (усього ЇХ 14), які виконали студенти, зараз сушаться. Потім ми їх випалимо, сфотографуємо і зробимо каталог до наступного пленеру. Вони зберігатимуться в нашому інституті.
— Чому для пленеру обрали кераміку?
— Чому кераміка? бо вона в Україні зараз занепала. Працюють лише будівельні підприємства, які виготовляють плитку, кахлі. Ті ж, що спеціалізувалися на ужитковій кераміці, зупинилися. Йдеться про дуже відомі і потужні підприємства — Баранівський і Коростишівський фарфоровий заводи, які мали півторастолітню історію, про них знали в Європі, вони були гордістю українського фарфору. А зараз ці унікальні заводи не діють. Це привело до того, що керамісти, яких нині готують навчальні заклади, не мають місця праці, бо ці заводи раніше замовляли таких випускників. Праця на посаді художника на таких підприємтсвах була дуже престижною, це впливало на розмір заробітної плати, давало відповідний статус. Тепер з цим проблема. Але не можна припиняти підготовку кераміків, бо відновити її буде дуже важко. Людям мистецтва треба дати можливість власною творчою працею заробити собі на життя, ие змінюючи своє професії. Не секрет, що багато випускників наших вузів, не знайшовши роботи за спеціальністю, міняють професію, перекваліфіковуються, бо їхня спеціалізація не використовується належним чином.
Тому завдання нашого конкурсу, зокрема, полягає і в тому, щоб стимулювати саме творчий напрямок кераміки, який є дуже популярним у всьому світі. Наприклад, у районі Великих Озер (США) є центри скла і кераміки. Там діє багато туристичних маршрутів, приїжджають тисячі туристів зі США та інших країн. Там є дуже багато маленьких приватних мистецьких закладів, які продукують для туристів не просто сувенірну продукцію, а справжні творчі речі. На Гуцульщині, де рекреаційна індустрія має перспективу, цей напрямок буде розвиватися. Тому головна мета нашого конкурсу — стимулювати розвиток кераміки.
Аліса Мудрицька
