В’язень долі — Василь Стус

…на долонях доль,
поміж обачних пальців, потекло,
немов пісок, дощами перемитий,
моє життя…
Як я губився в тих долонях доль!
Василь Стус

Арешти, переслідування, поневіряння… Важка доля спіткала Василя Стуса — одного з найбільш відомих українських поетів, про якого почали говорити добре лише після смерті. Ми не звикли цінувати таланти українських геніїв за їхнього життя, коли їм це так потрібно. Це якесь несправедливе правило життя — коли маємо, не цінуємо, а втратимо — поклоняємось у пошані.

Він не мирився з суспільством, а суспільство — з ним. Його душі було затісно в тогочасному світі, він втратив гармонію життя і у нього «між світом і душею виріс мур», який він руйнував усе життя.

Василь Стус — нетлінний борець за правду, активний громадський діяч, який засуджував свавілля влади, репресії КДБ; людина, яка майже половину свого життя провела у тюрмах. Він був сином народу, але народ чомусь забув про нього. В той час, коли він відбував ув’язнення, його творчість поширювалася за кордоном, і аж ніяк не на Україні. Його подвиг в той час ніхто не оцінив, це була гра в одні ворота. І вже після смерті поета, знову ж таки за кордоном, побачила світ збірка поезій «Палімпсести», а пізніше — було завершено роботу над виданням творів Василя Стуса в 6-ти томах, до якого ввійшла вся літературна спадщина митця. І це після всього, що він зробив для України. Хоч як це не прикро визнавати, але перше видання творів Василя Стуса на Україні вийшло аж у 1990 році.

Поет з великої літери, чесна людина, патріот… Він так і не зміг прогнутися під жорстокий світ — не зміг, бо не захотів. Не захотів підлаштовуватися до законів тогочасного суспільства, де люди, як і тепер, кажуть одне, а роблять інше. Він один кидався у вир боротьби, приймав на себе вогонь, не прикриваючись ніким, і це вибивало керманичів з колії. Такі особистості, звісно, не були і не будуть вигідними жодному керівництву, вони заважають грандіозним планам верхівки і приречені на пильний нагляд, бо не поступаються власними принципами задля того, щоб вижити.

Його життя — це постійна боротьба, боротьба з самим собою. Він довго бачив, як пише Т. Мельничук, «ґрати на вікні» і навіть, будучи на такій жаданій волі, не відчував себе вільним. Його картало почуття неволі. Ось як він писав в одному з віршів, звертаючись до тюремного наглядача:

Я є добро, а ти — труха і тлінь,
а спільне в мас — що в’язні ми обоє,
дверей оба боки. Ти — там, я — тут.
Нас порізнили мури, як статут.

Він писав для народу загалом і для кожного зокрема. Він хотів, щоб народ прокинувся і розворушив власну совість. Але не людина обирає долю, а доля — людину, і йому «сховатися од долі не судилось…». Про життя Василя Стуса можна сказати словами його однодумця Тараса Мельничука:

І жить охота, й неможливо.
З таким життям змириться як?І
Прожив я он, — а ще ж не жив я.
І в цім не лиш моя вина.

Лілія Самашко

Share