В. Стеф’юк «Стежками опришків»
Тримаю у руках щойно видану книжку В. Стеф’юка «Стежками опришків». Потрібна книга, бо спонукає до роздумів. Майже 500 років минуло від часу першої задокументованої згадки про опришків, а ідеї їхні, справа їхня актуальні і сьогодні. Бо хто заступиться за тих людей, яких влада та можновладці не вважають людьми? Чи, може, в Конституції України десь говориться про людей «вищого» та «нижчого» сортів? Якщо ні, то чому такий різний підхід до людей у нашій країні?
Депутати на всю Україну з телеекрана скаржаться, що на оздоровлення їм виплачено сущий мізер — 33 тисячі. Хіба за них оздоровишся по-людськи? А як має оздоровлюватись звичайний робітник, селянин? Хіба що анальгіном чи цитрамоном, бо на інше лікування у нього грошей нема.
Був свідком, коли привезли у лікарню сімдесятилітню жінку з віддаленого гірського села з нападом гострого апендициту. Ви думаєте, що їй терміново зробили операцію? Ні. Чекали, довго чекали, поки прийде син і привезе гроші. Розумію медиків, які змушені так робити. Але не розумію посадовців, які в ім’я власних надприбутків розплачуються здоров’ям народу, нації, Інакше чому стільки непотрібних, навіть шкідливих ліків завозять в Україну? Чому сумнівні щеплення роблять молодим дівчатам і жінкам репродуктивного віку? За подібні злочини нещодавно в Китаї відрубали голову директору фармацевтичного центру. А в нас за подібні «діяння» присуджують звання заслуженого працівника відповідної галузі.
А як фальсифікуються рішення сесій місцевих рад! І ви нічого не докажете, бо депутати, щоб не «здати» голову, мовчать або кажуть, що не пам’ятають, як і за що голосували.
Суд виграє той, у кого більше грошей. І давно застаріла легенда, що Феміда із зав’язаними очима на терезах важить злочин і кару. Вона важить гроші двох сторін, які судяться.
А хто заступиться за тих, у кого грошей нема, але також, як і у багатих, є душа, честь, гідність людська? Лише опришки, бо більше нікому.
Скарби опришків — це не золото, скарби опришків — це справедливість, честь і свобода. Опришки розуміють, що єдина справжня власність у людини — це її душа. Опришки не розуміють, що таке «толерантність» і «терпимість» — неприємне своєму серцю, своїй душі терпить раб або пес на ланцюгу.
Опришки стають на коліна лише перед Богом і більше ні перед ким. Вони розуміють, що життя коротке, що ми на землі, — транзитом і звіт перед Творцем таки буде. І кожен отримає за заслугами своїми. І патріотизм державних мужів наших вимірюється не красивими словами і вмінням обливати брудом і гноївкою один одного, а тим, що доброго для країни і народу вони зробили.
Дух опришків живе в серці народу. Він скоро повстане. І Господь благословить справу опришківську — у свій час Ісусові також доводилось брати у руки батіг.
Тримаю в руках книжку. Потрібна книжка.
Ярослав Тимофійчук
