Як нам бути з Днем Незалежності?

Сучасники новітньої історії України пам’ятають і відзначають день її народження — 24 серпня 1991 року, підтверджений Всеукраїнським референдумом 1 грудня того ж року. До цього було 16 липня 1990 року: Верховна Рада УРСР прийняла «Декларацію про державний суверенітет України». Іноді ми забуваємо або ігноруємо те, що було до названня подій (суверенітет, державність). Коротко пригадаймо Перший Універсал Центральної Ради, створеної 17 березня 1917 р., який проголошував автономію України. В Універсалі стверджувалось, що тільки українські Установчі Збори (сейм) мають право схвалювати закони, що стосуються України (23. 06. 1917). Другий Універсал (16. 07. 1917) був проголошений після переговорів ЦР з російським Тимчасовим урядом. Згідно з домовленістю, ЦР і Генеральний Секретаріат ставали крайовими органами влади. ЦР поповнювалася представниками національних меншин (30%), у Малій Раді їх було 18 чл. (на 40 українців), а до Генерального Секретаріату (уряду) було введено двох росіян, двох євреїв і одного поляка. Однак Тимчасовий уряд Росії почав обмежувати права ЦР і не дотримуватись домовленостей: позбавлялася законодавчих прав ЦР, зменшувалась кількість українських секретарів з 14 до 7, Україні виділяли п’ять губерній — Київську, Волинську, Полтавську, Подільську і Чернігівську.

Принагідно пригадаймо, що згідно зі Зборівською угодою 1649 р., під козацьку управу на чолі з б. Хмельницьким переходили воєводства: Київське, Брацлавське й Чернігівське (приблизно те, що пропонував О. Керенський), а Білоцерківська угода (1651 р., після битви під Берестечком) визнавала права козаків тільки у Київському воєводстві. Згодом, на підставі Гадяцького договору 1658 року, укладеним гетьманом І. Виговським з Польщею, Україна в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського (південь Поділля) мала входити як незалежне Велике Князівство Руське (Українське) на рівних правах у федерацію з Польщею і Литвою. Це були перші кроки до незалежної України. Пізніше були П. Дорошенко, І. Мазепа, П. Полуботок, П. Калнишевський та інші, потуги яких на здобуття незалежності України, як їх життя, закінчились трагічно.

Третій Універсал (20 листопада 1917) був проголошений після більшовицького перевороту, який ЦР не був визнаний. Проголошувалася Українська Народна Республіка (УНР), до якої входили: Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина та Таврія без Криму. Зазначалося, що Україна «не пориває федеративних зв’язків із Росією». Третім Універсалом проголошувалися демократичні принципи: свобода слова, друку, віровизнання, зборів, страйків, недоторканість особи, скасування кари смерті та ін. Після ультиматуму більшовицької Росії, який ЦР відкинула, більшовицька армія почала наступ на Україну. Єдиним порятунком від цього наступу був мир з центральними державами, їх допомога у війні. Для цього потрібно було оголосити незалежність України.

22 січня 1918 року Четвертий Універсал проголосив Україну самостійною і незалежною державою. Генеральний Секретаріат був перейменований у Раду Народних Міністрів. Були ухвалені закони: про 8-годинний робочий день, земельну реформу, про грошову систему, державний герб УНР громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України. Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним устроєм. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Голова парламенту вважався одночасно президентом української держави. Першим президентом обрано М. Грушевського.

Отже, 22 січня 1918 р. — доленосна дата в історії нашого народу і нашої держави. Це історичний день. Найважливіший у нашій історії. Це свято українського народу. Адже вперше задекларовано народження держави українського народу. Усе інше — похідне від цієї дати: і дуже важлива подія — Злука 1919 р. (також 22 січня), проголошення Закарпатської України (березень 1939 р.), проголошення відновлення державності України (червень 1941р.), героїчна боротьба УПА за УССД, діяльність уряду УНР в екзилі, рух шістдесятників, Декларація про суверенітет (1990 р.) і проголошення Незалежності
(1991 р.). /з 22 січня 1918 р. український народ веде відлік своєї держави, якій сповнилося 90 років.
Чому ми весь час принижуємо себе, прибіднюємось? Так, українці не змогли захистити свою державу у 1917-1921 рр., але це не означає, що її не було, що вона не боролася з ворогами з півночі і заходу. У нашій трагічній історії були Крути, УГА, Чортківський контрнаступ, Базар, героїчні бої за Львів, Київ, Фастів, масові втрати від тифу іт.п. Усе це — вислід історичної події 22 січня 1918року.

І ще одне. Ігноруючи значення подій 22 січня 1918 р., ми, українці, свідомо принижуємо себе, бо перекреслюємо усе те, що зробили наші предки для утвердження нашої держави, свідомо викидаємо з історії наше минуле, тобто саму історію, збіднюючи її, принаймні, на 90 років. У нашій історії місяць січень — особливий. У цьому місяці, як і в жовтні (Покрова), часто відбувалися доленосні події нашої історії — збори, наради, козацькі Ради, «Чорні ради» тощо, в т.ч. горезвісна Переяславська рада 1654 р.

У будь-якому випадку, день 22 січня повинен стати святковим днем для українців, бо це омріяна мета їхніх далеких предків і сучасників. 22 січня повинно стати Державним святом України, замість 24 серпня 1991 р. Дати: 1939, 1941, 1942, 1990, 1991 — це пам’ятні дати української історії.

Для мене є незрозумілою позиція урядовців та керівників засобів масової інформації, які просто мусують дату 22 січня як дату Соборності України та ігнорують 22 січня як День незалежності.

Так, справді 22 січня 1919 р. відбувся Акт злуки ЗУНР і УНР, хоча тоді не йшла мова про Кубань, Крим, Стародубщину, Засяння і Забужжя. А про 22 січня 1918 року не тільки не говорять, а взагалі вдають, що про це нічого не знають. Хіба так, як кажуть гуцули, «напровсєке». Та й сам акт поєднання ЗУНР та УНР мав просто символічне значення, бо відомо, чим усе це закінчилося.

І все-таки, було б справедливо та історично обгрунтовано, аби День Незалежності ми відзначали 22 січня, бо це також і День злуки, і завершення циклу релігійних свят. Дотримуймось історичної правди та народних традицій.

Омелян Німець,
депутат районної ради