1 травня у приміщенні Закарпатського обласного лялькового театру в Ужгороді планувалося проведення III Європейського конгресу підкарпатських русинів, на який мали з’їхатися сепаратисти, що відверто виступають за порушення територіальної цілісності України.

Головний ляльковод шабашу — сумнозвісний голова «Сойму підкарпатських русинів» протоієрей Дмитрій Сидор, давно відомий своєю відвертою антиукраїнською позицією, і неприховано закликає відділити Закарпаття від України. Того ж дня Всеукраїнське об’єднання «Свобода» провело націо-захисну акцію в Ужгороді, метою якої було не допустити антиукраїнський шабаш. Свободівці заблокували підходи до приміщення лялькового театру та трибуну так званого з’їзду, щоб не дозволити ухвалення псевдодекларацій про незалежність русинів та проголошення українофобських антидержавних закликів.

Представники «Свободи» не пустили в зал більшості сепаратистів та комуністів, які підтримують позицію так званих русинів. У залі зареєструвався лише 31 делегат.

Свобода закликає українську владу негайно навести лад на Закарпатті та притягнути до кримінальної відповідальності кремлівських ляльководів. ВО «Свобода» занепокоєна діями закарпатської міліції, що відверто потурає українофобії та порушенню Конституції України.

Роман МАТЕЙЧУК,
голова районної організації ВО «Свобода»,депутат районної ради.

Світ матері розпочинається з тривоги за ще ненароджене життя майбутньої дитини. Тривоги, що з роками переростає у наш вічний пожиттєвий оберіг. І де б ми не були, на які б круті і небезпечні стежки не закинула нас доля, є на землі серце, котре завжди готове нас пробачити і зрозуміти. І є на Землі очі, котрі ніколи не стомляться виглядати нас з далекої дороги…

Від матері пішло усе найкраще на землі — любов, відданість, вірність… Сплетіння цих сил не спроможний зруйнувати ані час, ані розрубати найгостріший меч на світі, і за цю незбагненну силу схиляємо наші голови до ваших, мамо, ніг. Нема для нас нічого дорожчого і ціннішого за ваше святе благословення.

Один із християнських письменників описував, як одного вечора, коли мати готувала вечерю, 11-літній син прийшов до кухні з карткою у руці. Стурбована офіційним виглядом дитини, мати витерла руки, взяла картку і прочитала:
Читати далі →

«Або світ прийме мене таким, як я є, як мене народила мати, — або вб’є, знищить мене. Але я — не поступлюся!  Із кожної миті своєї, із кожного почуття і думки зроблю свій портрет, тобто портрет цілого світу…» (В. Стус).

7 квітня у Народному домі Косова відбувся вечір поезії Василя Стуса, який розпочав дитячий вокальний колектив зі Стопчатова піснею «Свіча» (керівник Л. Шкрібляк), образно відтворивши світлу пам’ять видатного українського поета. Він належав до опозиційно налаштованої свідомої інтеліґенції, так званих «шістдесятників». 6.01.1938 р. Василь Стус народився у с. Рахнівка на Вінничині. Навчався у Донецькому педінституті (тепер університет), і саме 2009 року виповнюється 50 літ, як він закінчив цей навчальний заклад. Вперше був заарештований 1972 року і вийшов на волю 1979 року. Вдруге — у 1980 році. Не витримавши фізичних і моральних знущань, предчасно помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.

Читати далі →

4 березня Володимирові Івасюку виповнилося би 60 років. У розквіті молодості та творчих сил його було підступно вбито. Всеукраїнське об’єднання «Свобода» пам’ятає про цю дорогу для нас дату. В цей день свободівці вшановують пам’ять Володимира Івасюка.

В. Івасюку судилося прожити всього 30 літ. Почавши творити в застійні брежнєвські часи, коли національне влада сприймала як вороже, він зазнавав утисків з боку чиновників від культури, що, зрештою, призвело до трагедії.

Народився 4 березня 1949 року в Кіцмані Чернівецької області. Як і всі, навчався у школі, але мав у душі таку Божу іскорку, що дається далеко не всім. Для Володі Івасюка світ змалку був музикою, яка, як джерело, б’є із скрипок та цимбалів. Про своє захоплення музикою говорив так: «Без народного грунту — я ніщо. Для мене український фольклор як підручник».
Читати далі →

А знаєте ви, що за сила в тій мові!
І.Я.Франко

„Не можна завдати народові більшої шкоди, аніж забравши у нього його мову”, — писав Е.Кант. Мова – це більше, аніж засіб спілкування, бо ми мислимо словами. Вона ідентифікує народ і кожного з нас.

А що, коли ціла нація, 46-мільйонний народ, потроху починає ігнорувати рідну мову, забуваючи її? Причина цьому – століття поневолення українців, коли нашу мову забороняли, оголошували неіснуючою… 1718 рік – спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, які збирали 700 років. 1780 рік – спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших у Європі. 1863 рік – таємний Валуєвський циркуляр про заборону видавати книжки українською мовою. А ще були заборони святкувати річниці Т.Шевченка, закриті „Просвіти”. Всього не перерахувати.

А як забороняли рідну церкву, а народові нав’язували думки про самостійну безсилість. Як українцям впродовж довгих століть неволі перековували завзятий характер, як вороги пробиралися у святая святих – національний генофонд – і знищували мільйони найкращих, найталановитіших, найвільнолюбніших.
Читати далі →

80 років тому, з 28 січня по 3 лютого 1929 року, у Відні відбувся Установчий Конгрес українських націоналістів, який виробив ідеологічні, програмні та статутні основи Організації Українських Націоналістів (ОУН). Його учасники — 28 делегатів та 2 гостей — в основному з еміграції; тільки четверо: С.Ленкавський, С.Охримович, Я.Барановський та Є.Зиблікевич — з українських земель. Обрано Провід, який очолив полковник Є.Коновалець.

Початки українського організованого націоналізму відносяться до 1891 року, коли в Полтаві було засновано Братство Тарасівців. Наступна спроба —1900 рік, Харків, створення Революційної української партії з маніфестом «Самостійна Україна» М.Міхновського.

Читати далі →