Розділ «Історія»

24 лютого минуло 60 років з дня загибелі районного провідника ОУН-УПА Михайла Васкула – «Орла», по сільському — Никілиного. Це сталося неподалік полонини Цапул над Вижнім Березовом. На місці загибелі «Орла» його син Осип встановив пам’ятний хрест.

«Орел» — член ОУН з 1938 року. В підпіллі — з 1943.

Завданням членів ОУН було створення спротиву фашистським і більшовицьким поневолювачам. У світі немає аналогів УПА.

Районний провідник «Орел» користувався незаперечним авторитетом. Завданням проводу було створення служб і структур для ведення партизанського опору. Як згадує Мирослав Симчич, сотенний «Кривоніс» у книзі Михайла Андрусяка «Брати грому», під час організації та розбудови старшинської школи «Чорні чорти» у Збанулах, між Космачем і Микуличином: «Душею і рушієм усіх справ був районний провідник ОУН «Орел».
Читати далі →

Космач, присілок Медвежий. На його околиці, біля родинної хати Кравчука Юрія Петровича, видніються на схилі пагорба більша і менша надмогильні плити, увінчані хрестами. Виготовлені з кам’яної крихти, вони встановлені на символічних могилах курінному УПА «Книшу» (Горнякевичу Дмитру Івановичу) та дев’ятнадцятьом уродженцям присілка Медвежий, які загинули в боротьбі за волю України від рук московських окупантів.

Ці символічні могили та ще одну поодаль від них, уродженцю Медвежого Михайлові Варцаб’юку, якого енкаведисти спалили живцем, нещодавно освятили отці Василь Гунчак, Василь Струк та Ігор Андрійчук. Освячення відбулось при великому здвигові людей зі всього району. На цьому зібранні прозвучало чимало слів щирої вдячності на адресу громадсько-політичного діяча, мешканця Космача Олексія Кушнірчука. Йому вже 81-й, але саме він ініціював цю святу справу, разом із рідними та іншими національно свідомими космачанами виготовляв надмогильні хрести із кам’яної крихти та символічні могили курінного Книша та дев’ятнадцятьох уродженців Медвежого.
Читати далі →

У часи австро-угорського (1772-1918) та польського (1919-1939) панування в Галичині через брак української світської інтелігенції важливу роль у просвітянському національному та громадському русі відігравали священики, які проявили себе як письменники, композитори, культурно-громадські діячі.

Від початку ХХ століття Українська Греко-Католицька Церква послідовно солідаризується з національно-культурницьким і національно-визвольним рухом. Завдяки великому авторитету серед людей, чимало священиків у різний час були обрані послами до австрійського парламенту і галицького сейму. Більшість з них виступали в обороні прав українського народу. Одним з таких священнослужителів був Володимир Озаркевич, греко-католицький священик, культурний і громадський діяч, син депутата галицького сейму та австрійського парламенту Івана Озаркевича.

Народився Володимир Озаркевич 13.02.1853 року в с. Белелуя (тепер Снятинський район). В 1879 році закінчив семінарію і був направлений парохом у своє рідне село. А з 1883 року його переводять у с. Новоселицю, пізніше – у Скопівку. У 1887 році консисторія переводить отця Володимира Озаркевича до Сільця, що недалеко від Івано-Франківська. Отець Володимир був надзвичайно лагідною і тактовною людиною. Це одна з найшляхетніших постатей нашої культури.
Читати далі →

10 лютого 1918 року, 92 роки тому, під жовто-блакитним знаменом легіон українських січових стрільців розпочав похід проти більшовиків. Саме цей похід став однією зі складових у формування нової української нації. Про це повідомляє прес-служба центру дослідження визвольного руху.

Під час Першої світової війни український народ зрозумів свою національну ідентичність і політичні амбіції стосовно створення української держави. Про це розповів в.о директора Центру досліджень визвольного руху Василь Стефанів.

Коли розпочалася Перша світова війна, стрілецтво вступило в неї як активна сила на сторожі національних прав українського народу. За чотири роки участі в бойових діях українські січові стрільці стали першорядною бойовою одиницею. Вперше після того, як у 1775 році Російською імперією було знищено Запорізьку Січ, основа українського народного війська відновилася. До 1918 року курінь січових стрільців з 500 вояків «виріс» у полк.
Читати далі →

А знаєте ви, що за сила в тій мові..!
І. Франко

«Не можна завдати народові більшої шкоди, аніж забравши у нього мову», — писав Кант. Мова — це більше, аніж засіб спілкування, бо ми мислимо словами. Мова ідентифікує народ і кожного з нас.

А що, коли ціла нація, сорокашестимільйонний народ потроху починає забувати свою мову? Причина цьому — століття поневолення українців, коли нашу мову забороняли, оголошували неіснуючою… 1780 рік  — Москвою спалено архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря, які збирали 700 літ. 1780 рік — спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що була однією з найбагатших на Україні. 1863 рік — таємний Валуєвський циркуляр про заборону видавати книжки українською мовою, якої «не было и нет…».  А ще  були заборони святкування річниць Т. Шевченка, закриті «Просвіти», українські організації. Всього не перерахувати. Як забороняли рідну церкву, як вилучали українські книжки, як народові нав’язували думки про самостійну безсилість. Як українцям упродовж довгих століть неволі перековували завзятий характер, як вороги пробиралися у святая святих — національний генофонд — і знищували мільйони найкращих, найталановитіших, найвільнолюбніших.

Читати далі →