Гуцули… Що то за назва така? Звідки вона і чи давно узялася?

На це неможна дати рішучої відповіді. Що назва недавня, свідчать чужосторонні письменники, які бували при кінці XVIII ст. в теперешній Гуцульщині і назви «гуцул» не чули. Очевидно, вона десь узялася в XIX ст. Гуцули сами себе звуть: руснаки, руські люде, крескєни (христіяне).

Коли ж де хто (Кайндль, Шухевич) допитувалися самих гуцулів, чому вони так звуться, то їм усячину одповідали. Одна гуцулка поясняла, що „Єк волохи нас уздріли, то тогди кричєли: гуцані гуцан (руминське «готоман» «гоц» — великий злодій), з чого ніби то й назва гуцул утворилася.

Професор Шухевич, автор 5-томової збірної праці під загол. «Гуцульщина», виводить назву гуцулів від коней. Року 1870 він вперше подорожував по Гуцульщині. З ним ішов провідник з двома коньми, і один з них був дуже ледачий. Шухевич спитав, чого то один кінь скорий та круглий, а другий лінивий та худий. — «Бо там той правдивий гуцул, а цес ні!» — Як то, у вас і люде гуцули, і коні гуцули? — здивувався він. — «Та то у нас коні гуцули, —одказав провідник, —а відколи по горах ходє усєкі шарапаткі з окєнами (тобто сурдутовці з біноклями В. Д.) уже і нас ршєних (хрещених В. Д.) так прозивають?» Здається, що це пояснення близче до правди.

Так як би там не було, теперішні так звані гуцули — найоригінальніша і найцікавіша для науки галузь українського народу. Не багато їх в — усього може 75–80 тисяч, усього 40 громад, а за те серед них задержалося таке багатство для фолькльориствів та для лінгвістів, якого не знайти ніде на всьому величезному просторі, заселеному українцями в Європі. Про це найкраще свідчить гуцульська мова, надзвичайно архаїчна і, що дуже цікаво, дуже близька де якими особливостям до теперішньої північно-української (чернігівської) мови.

Очевидно, що давно колись в часи початків української держави — це була одна спільна мова, і не дурно наші вчені звернули увагу на близькість мови «Слова о Полку Игоревім» до сучасної гуцульської мови і тільки в гуцульському діалекті можна ще й зараз почути чимало таких слів, що є в «Слові», але тепер для нас навіть мало зрозумілі. А «Слово», як упевняють люде вчені, написав якийсь дружинник з північної України, чернігівець, або що.

З усього можна думати, що теперішня жменя гуцулів — це був авангард української людности, яка мусіла, під натиском усяких орд, посунутися на захід. Спочатку осілися вони на теперішньому Покутті, а як ще дужче на них натиснули, то вони повтікали в гори і тут осілися.

Сталося те саме, що й з сербським племям чорногорцями, з якими, до речи, у гуцулів є теж де що спільне в мові — тілько в гуцулів, і ні у кого більше (порєкло — пресло, планина — полонина).

Сидячи в горах Карпатських не одне століття, гуцули дуже мало стикалися з людьми в долині і задержали не тільки безліч старовинних звичаїв, забобонів, і т. п., але й стару українську мову, ту мову, що нею говорили наші прабатьки може ще в поганські часи…

В. Доманицький. Криворівня. 30/VІІІ, 1908 р.
З газети «Рада», 1908 рік .

Прислав Павлюк Богдан

Share