Про трикратне занурювання при хрищенні

Ще до установлення таїнства хрищення Господь Ісус Христос у Своїй бесіді з Никодимом вказував на безумовну необхідність цього таїнства для порятунку: «Істину говорю тобі: хто не народився з небес, не може увійти у Царство Боже.

Народжений від плоті плоть є і народжений від Духа дух є» (Іоан III, ст. 3,5,6). Установлення цього благодатного таїнства сталося після Воскресіння Христового. Явившись своїм учням, Господь сказав їм, що Він прийняв від Отця всяку владу на небі і на землі, і продовжував: «Ідіть і навчайте всі мови, христячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа, навчаючи їх дотримуватися всього, що заповідав вам, і я з вами буду у всі дні до кінця віку» (Матв. XXVIII, 19-20) — і до того додав: «Хто буде мати віру і христитиметься, спасений буде, а хто не матиме віри, осуджений буде» (Марк. XVI, 16).

У день сходження Святого Духа на апостолів, коли після промови ап. Петра слухачі питали, що ж їм робити, ап. Петро сказав їм: «Покайтеся і нехай христиться кожен із нас в ім’я Христа на відпущення гріхів, і прийміть в дар Святого Духа» (Діян. II, 37-38). Там же, у книзі Діянь, записані окремі випадки хрищення, здійсненого апостолами. Так, ап. Петро христив Корнидія (гл. X), ап. Павло — Лидію і домашніх (гл. XVI) стража темничого з дсиси його.

За словами св. отця Івана Дамаскіна, бути хрищеним у Христа означає занурюватися у воду з вірою в Нього. Але неможливо увірувати в Христа тим, хто не навчений сповіданню, яке має своїм предметом Отця і Сина і Святого Духа.

Святий Василій Великий та інші кажуть, що трикратне занурювання при хрищенні має свою основу в Апостольському переказі і практикується не тільки з причини мати трьох осіб Святійшої Трійці, але й тому, що Господь протягом трьох днів був мертвий.

Правило 7-е 2-го Собору велить знову христити Євноміан, як таких, що христипися перший раз або через одне занурення або навіть через обливання. Одним зануренням позначалося, що Син і Дух Святий залишалися єретиками божеської гідності золоте правило із тих, які називаються апостольськими, велить, що якщо єпископ або пресвітер зробить не три занурення при здійсненні хрищення, а одне — у смерть Господню, хай буде відкинутий.

Симеон Солунський у гл.63 говорить: «Хрищуваний вводиться у воду весь голий, як і народився, і як був створений. Але раніше він мав божественну одежу чистоти, і, будучи голий, не стидався: а нині, народившись голий, носить на тілі стид злочину. Тільки увійшовши в святу воду, він звільняється від стиду, який наложив на нього гріх, і приємле славу і одежу нетління».

Порівняння хрищення з лазнею водяною, гробом та іншим вказують, що це таїнство повинно здійснюватися через занурення. Саме грецьке слово «баптідзо» означає «занурюю». Про хрищення євнуха Пилипом читаємо у книзі Діянь: «Зійшли обидва у воду, Пилип і євнух, і христив його. Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха» (гл. VIII, 38). У порядку винятку Церква визнає християнський мученицький подвиг нехрищених як «хрищення кров’ю».

Хрищення обливаль — не Церквою визначається як не канонічне. Занурення у воду буває трикратне з вимовою слів: «Христиться раб Божий в ім’я Отця і Сина і Святого Духа згідно із заповіддю, даною Самим Христом» (Матв. XXVIII, 19). Так воно і здійснювалось у древній Церкві. Про це нагадує вже послання ап. Варнави, а Тертулліан прямо зауважує, що «образ хрищення продиктований», вказуючи слова Спасителя про хрищення, і свідчить про трикратне занурення, а також відзначає одну подробицю — вимогу від того, хто христиться, відречення від сатани і ангелів його і потім сповідування віри.

За словами архієпископа Болгарського Феофілакта, на тол кування Євангелія від Івана, «троє занурень — знак триденного поховання: потім людина воскресає (виниряє), як Господь, несучи світлу чисту одежу нетління, а тління зануривши у воду». Апостоли в три занурення християн, а не обливали, бо якщо би в гри занурення не християн, то би св. муч. Великий Діонісій в книжках своїх не писав… обливательне хрищення не є хрищення, а більше в осквернення (лист 287).

Олег Ганцяк, м. Косів.

«Гуцульський край», №12, 20.03.2020 року

Share