Війна — чужа, а горе — наше

Ми живемо у XXI столітті і, на жаль, добре розуміємо, що таке війна, бо вона вже шостий рік іде в Україні. Це важкі втрати і свіжі болючі рани, які кровоточать і ще більше нагадують про те, що не так давно, в XX столітті, людство пережило дві світових війни, які забрали мільйони життів, а також війну на чужій землі — в Афганістані, куди за наказом тодішнього керівництва СРСР 25 грудня 1979 року були введені радянські війська, щоб надати «інтернаціональну допомогу братньому афганському народові».

Що ми знаємо про афганську війну? Правда у кожного своя, досить різна, нерідко хвороблива і гірка. 31 рік, що минув з часу виведення наших військ з Афганістану, об’єднав колишніх воїнів-інтернаціоналістів у міцну родину, де біль одного віддається болем кожному, а радість стає загальною для всіх афганців.

Афганська війна брудна, неоголошена, бо хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець. У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика.

Важкий, сумний підсумок афганської війни. Україна втратила близько чотирьох тисяч молодих хлопців, шість тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.

Радісний день 15 лютого 1989 року — день виведення останніх радянських військ з Афганістану, такий довгоочікуваний, коли, нарешті, закінчились втрати наших у чужій країні. На жаль, через 25 років лютий стане сумним через трагічні події на Майдані, Небесну сотню. Нові жертви вже у нас, вдома. Коли вони закінчаться?
З Косівського району в Афганістані воювали 166 чоловік.

Троє воїнів-інтернаціоналістів нагороджені найвищою військовою — нагородою орденом Червоної Зірки: Юрій Миколайович Хрущ 1968 р.н. з с. Пістиня, Олександр Олександрович Крамаренко 1963 р. н. з с. Старих Кутів і Петро Петрович Федюк, 1965 р.н. з с. Великого Рожина.

Дев’ять афганців з району нагороджені медаллю «За бойові заслуги». Серед них випускник Тюдівської школи, вчитель нашого ліцею Іван Ілліч Поляк, житель села і випускник нашої школи Володимир Маркович Дутчук, а також згаданий Петро Петрович Федюк.

12 наших краян нагороджені медаллю «За відвагу» — Дмитро Дмитрович Данилюк нагороджений медаллю «За відмінність у військовій службі».

За довгих 10 років тієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів привозили в оцинкованих трунах. І не було у батьків упевненості в тому, що ховають вони свого сина чи, можливо, когось іншого. З Косівщини в Афгані загинули двоє юнаків. Старший солдат Василь Васильович Голдищук, 1960р.н. загинув 8 квітня 1980 року. Йому було всього 20 років. Народився в с.Акрешорах. Молодший сержант Іван Іванович Голдищук, 1964 р.н. загинув 12 травня 1987 року. Йому було 23 роки. Родом з с. Текучої. На їхніх могилах пам’ятники з граніту, де вони зображені у військовій формі, герої, які навіки залишились молодими. У школах, де вони вчилися, встановлено меморіальні дошки. Герої не вмирають. Вони навіки в пам’яті нащадків.

12 лютого в Тюдівському ліцеї відбулася зустріч з воїнами-афганцями, яку провели заступник директора з виховної роботи Володимир Васильович Петрищук і вчитель історії, класний керівник шостого класу Марія Петрівна Чоланюк.

На зустріч прийшли воїни-афганці: Іван Ілліч Поляк і Володимир Маркович Дутчук. Дуже важко було їм згадувати про події тієї страшної афганської війни, коли, йдучи в бій, ти залишав дані про себе в командира, а також такі самі дані ховав біля себе в гільзу, щоб, на випадок загибелі, знали, куди повідомити рідним. Особливо важко було й тому, що зараз таке відбувається в нас, в Україні.

Учні шостого класу виступили з позакласним заходом на тему: «Війна — чужа, а горе — наше». Слова віршів такі зворушливі, болючі, емоційні, душевні. Гірка правда про війну нікого не залишила байдужим. На зустрічі були присутні старшокласники, вчителі, батьки. Учні ставили багато запитань до гостей, з цікавістю розглядали їхні нагороди.

Учениця восьмого класу Оксана Дутчук на окремому столі представила нагороди свого дядька Петра Петровича Федюка, мама і бабуся з дідусем якого тюдівські. Також у Тюдові проживає рідна сестра Петра Федюка Оля, яка допомагала йому весь час. Особливо в останній період життя, коли наслідки поранень і травм в афганській війні стали нестерпними, потрібен був особливий догляд. На 51 році життя Петро відійшов у вічність. Оксанка написала спогади по свого дядька на конкурс «Пишемо історію разом». Учень 7-А класу Сергій Подоляк привітав присутніх піснею «Заспіваймо, браття».

Вчитель історії М.П.Чоланюк розповіла, що про афганців з Тюдова 1.1.Поляка, В.М.Дутчука, С.Ф.Слюсарчука написано в книзі «Село Тюдів в історії». Ми згадуємо і пам’ятаємо про афганців, які проживають у с. Великому Рожині, але закінчували нашу школу. Це Іван Васильович Шпинтюк, Василь Петрович Калинич, Петро Кузьмич Крамар. Також у Тюдові проживає з сім’єю афганець, уродженець с. Розтоків, Микола Іванович Слижук.

Завершилася зустріч у шкільному музеї «Історія села Тюдова», де присутні зовсім по-іншому подивилися на світлини афганців з Тюдова, які вже багато років є на стенді в музеї, а зараз ожили, наповнені їхніми спогадами. Скільки наших загинуло на тій чужій землі. Попри смерть, втрату друзів і пролиту кров Афган багато чого навчив. Ніхто не думав, що доведеться воювати на своїй землі, що саме в нас пригодиться їхній воєнний досвід. Багато колишніх афганців пішли в зону АТО. Серед них — з Косівського району Григорій Теодорович Стефанів, 1963 р.н. з с.Смодної і Петро Іванович Боднарук, 1967 р. н. з с. Стопчатова.

15 лютого — свято Стрітення Господнього і свято афганців. Згадуємо всіх тих, хто «чорним тюльпаном» повернувся додому, всіх тих, хто відійшов у вічність з важкими фізичними і психологічними травмами. Всі, хто живі поминають їх. Адже війна — це пекло, де б вона не була. Ніколи не забуваймо тих, хто через нього пройшов.

Марія Чоланюк,
вчителька історії Тюдівського ліцею, завідувачка музею «Історія села Тюдова».

«Гуцульський край», №8, 21.02.2020 року

Share