До 150-річчя від дня народження Василя Петричука

Лікар, бджоляр, дослідник

На монастирській стороні м.Косова, участок «Гирівка», в сім’ї гончарів Василя Лук’яновича Тутуруша та Параски Іванівни (з Балагураків) 27 липня 1928 року народився син Володимир.

Батьки мали власну ремісничу майстерню з виготовлення чорної кераміки, а також гончарну піч для випалювання виробів. Василь Лук’янович був книголюбом, мав у ті часи власну бібліотеку, і після кожного ярмаркування заходив до книгарні м.Косова, щоб подивитись і придбати щось цікаве для себе і малого сина. Ця любов до книги передалась і Володимиру.

Після закінчення в 1947 році Косівської середньої школи навчався у Станіславському медичному інституті, який закінчив 1953 року. Молодого лікаря направили працювати головним лікарем у Соколівську дільничну лікарню. Там Володимир Тутуруш познайомився із бджолярем, який мав гарну пасіку. Побачивши зацікавленість молодого лікаря до бджіл, пасічник подарував йому вулика і рій бджіл.

Господарі квартири, у якій він тоді жив, дозволили йому поставити вулика на подвір’ї господарки. Завгосп лікарні, який був добрим столярем, допоміг виготовити ще декілька вуликів. До Соколівки В.Тутуруш перевозить вулики Михайла Горбового з Косова (щоб не спалили). Уже в 1955 році пасіка лікаря Тутуруша мала 15 бджолосімей.

Одного разу, перебуваючи на виклику у породіллі в селі Бабині, він побачив на подвір’ї незвичайного вулика, в якому замість бджіл квартирував звичайний пес. Попросив господарів продати йому вулика. Ґазда віддав його Тутурушу задарма і розповів, що це вулик з пасіки Василя Петричука, який декілька років тому помер. Володимир Васильович перевіз вулика на свою пасіку до Соколівки, заселив бджолами. Через рік, знову в селі Бабині, практично на звалищі непотребу, знаходить ще один оригінальний вулик Петричука, скляний, який був майстерно виготовлений, з дашком і прилітною дошкою для бджіл.

У 1961 році Володимир Тутуруш переходить працювати в районну лікарню м. Косова. Перевозить і пасіку до будинку батька на «Гиривку». Вулики Василя Петричука стали її окрасою. Лікар почав цікавитись долею цього пасічника з с.Бабина, побачивши в журналі «Гуцульський календар» за 1937 рік його світлину, під якою було написано «Дуже добрий гуцульський пасічник».

Після 40-річного пасічникування В.Тутуруш перестав займатись бджолярством за станом здоров’я. Вулик В. Петричука передав до пасіки св. Миколая при НПП «Гуцульщина», а скляний вулик — у музей «Бджільництво Гуцульщини». Туди передав і два вулики М.Горбового і вулик «Соколівський».

Лікар, громадський діяч і бджоляр Володимир Тутуруш один з перших розпочав пошук матеріалів про знаного на Гуцульщині пасічника, майстра з виготовлення незвичайних улеїв — Василя Петричука з села Бабина.

Добрий гуцульський пасічник

«Історична пам’ять, — писав український письменник Євген Маланюк, — була завжди найслабкішим місцем, і так тривало цілими століттями».

Але криниця гуцульського духу має величезні скарби, і ми повинні їх зберігати, щоб передати майбутнім поколінням. Минуле не зникає, воно переплітається з сьогоденням, деколи мерехтить у нашій свідомості або зринає у спогадах, нагадує нам про минувшину.

Цьогоріч виповнюється 150 років від дня народження Василя Петричука (1869–1951), сина Юрка, з села Бабина. Знаний колись гуцульський бджоляр, який володів хистом до винахідливості — майстрував оригінальні вулики, в яких утримував майже 250 бджолосімей. Про його незвичайні улеї (вулики) у формі гуцульської хати з причілками на поверсі, ніби церковкою, заввишки 2–3 метри, стало відомо на Гуцульщині, Буковині, Покутті та в Галичині.

Першу згадку про нього знаходимо в львівському журналі «Життя і знання» за 1932 рік (автор І.Старчук). У 1937 році в журналі «Калєндарь гуцульський» на сторінці 151 бачимо фотографію В.Петричука з підписом: «Василь Петричук, син Юрка, з Бабина. Дуже добрий гуцульський пасічник».

У 2014 році в №2 газети «Думка» ГО «Центр громадських ініціатив» косівський краєзнавець Володимир Тутуруш поділився спогадами про Петричука. А в 2016 році в журналі «Гуцули і Гуцульщина» (1/12) був надрукований матеріал про Петричука «Старійшина пасічників Косівщини» (автори: Уляна Мовна — кандидат історичних наук, Остап Тим’як — голова Косівської районної спілки пасічників).

«Гуцульський календар на 2019 р.» друкує матеріал «Креативний пасічник» з нагоди його ювілею (автори: Остап Тим’як і Богдана Іванчук.).

А всеукраїнський журнал «Український пасічникк» (№9 за 2019 р.) у рубриці «Спадщина» розповів про Василя Петричука в статті «Добрий гуцульський пасічник», яку написали Остап Тим’як і Богдана Іванчук.

У вересні 2019 року Косівська районна спілка пасічників планувала провести науково-практичну конференцію з відзначення 150-ї річниці від дня народження Василя Юрійовича Петричука. Були виділені кошти з місцевого бюджету на лроведення традиційного «Свята меду» та конференції на 2019 рік. Але, на жаль, коштів на ці заходи районна влада не виділила.

Третього листопада цього року у селі Бабині, після служби Божої в церкві Вознесіння Господнього на місцевому цвинтарі зібралась родина Василя Петричука, бджолярі,  жителі громади, щоб освятити пам’ятник відомому пасічникові Гуцульщини.

Освячення провів священник отець Михайло. Після проведення панахиди він подякував онуці Василя Петричука — Марії Сумарук (Петричук), її родині, пасічникам села та Косівщини, громаді села Бабина за повагу до відомої людини не тільки в рідному селі, а й за його межами. Від громади села Бабина він також подякував пасічникам Косівщини за збереження пам’яті про пасічника Василя Петричука.

Остап Тим’як,
голова Косівської районної Спілки пасічників, почесний пасічник України.

«Гуцульський край», №48, 29.11.2019 року

Share