На поклін до Поета

Село Уторопи Косівського району щорічно в серпневі та березневі дні (20 серпня та 29 березня) зустрічає гостей. Саме в цей час, біля пам’ятника Шевченківському лауреатові Тарасові Мельничуку, який височить на подвір’ї Уторопського ліцею, та на могилі поета в Мальцевому, збираються письменники, родина, друзі, односельчани, учні, представники влади і духовенства, депутати і всі поціновувачі Тарасового слова.

Земляки свято бережуть пам’ять про нього — одного із найталановитіших і найтрагічніших українських поетів другої половини XX століття, патріота України, який народився і помер на рідній землі і в рідних Карпатах, віддавши життя і творчість боротьбі за свою українську державу. Тарас прожив усього 58 років, з яких немало провів у тюрмах, колоніях, зонах, «психушках». Сильний духом, творчо потужний, за своє життя видав усього три книжки: «Несімо любов планеті» (1967р.), «Князь роси» (1990р.), «Чага» (1994р.). Решта його віршів могли би скласти багатотомне видання.

«24 серпня — День Незалежності України. Наш пророк, поет мученик, Князь Роси, уродженець села Уторопів Тарас Мельничук народився саме напередодні цього свята. Він вірив у те, що Україна буде вільною і незалежною», — такими словами учні Уторопського ліцею розпочали цьогорічні урочистості з нагоди відзначення Дня Незалежності України та вшанування пам’яті Тараса Мельничука.

Захід почався виконанням Державного Гімну.

У цей день приїхали вклонитися Тарасові Мельничуку, члени Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, представники громадських організацій — РО «Просвіта», Косівського клубу інтелігенції імені І.А. Пелипейка.

Аделя Григорук, член НСПУ, літературознавець, дослідниця творчості Т.Мельничука, представила своїх друзів, — Марію Порох — медичного працівника, члена клубу інтелігенції та РО «Просвіта», Надію Пасічняк — голову організації «Просвіта» Вербовецької школи, члена клубу інтелігенції, автора віршів та пісень, Антона Григорука — художника, члена Національної спілки художників України, автора портретів Тараса Мельничука та графічного оформлення книги спогадів про Т. Мельничука, Миколу Близнюка — члена НСПУ, друга, який багато літ був знайомий з Тарасом і його родиною.

Із уст дітей схвильовано лунали вірші Т. Мельничука про Уторопи, матір, рідний куточок землі, сходжений ногами поета, школу, в якій учився, гірські схили і небо над ними. Завдячуючи вчителю-філологу Оксані Дмитрівні Кошевко, яка укладала сценарій, присутні змогли почути чимало його віршів — радісних, трагічних, драматичних, непростих, традиційних і модернових, і скласти собі уяву про Мельничука як людину і поета.

До дітей, шановних земляків видатного митця, поета Пі тисячоліття звернулася письменниця Аделя Григорук, яка зазначила: «…Дуже відрадно бути серед вас у такій неофіційній атмосфері. Це щиро, за покликом душі, за велінням серця, за мудрим проводом ваших шкільних учителів, директора Марії Іванівни Ласійчук, ви вже стільки років намагаєтеся планомірно і цілеспрямовано повернути Тараса Мельничука в Уторопи, як повернули колись Тараса Шевченка його земляки у свою вітцівщину Кирилівку та Моринці».

Микола Близнюк — поділився з юними нащадками Тараса спогадами про незабутнього друга, якого знав з 60-х років, бував у його батьківській хаті, мав добрі стосунки з його матір’ю. Про ці у спогади разом із журналістом Василем Глібчуком написав книгу «Тарас Мельничук у спогадах Миколи Близнюка: інтерв’ю Василя Глібчука», в художньому оформленні Антона Григорука. Книга стала дорогою для в всіх, хто знав поета, і для тих, хто закоханий в його поезію.

У виступі Надії Пасічняк прозвучали слова: «Нас всіх об’єднує Тарасове слово, його любов до України, його прагнення бачити Україну вільною, незалежною. Він згуртовує людей силою свого слова, тих людей, які вболівають за майбутнє нашої держави, за майбутнє наших дітей та внуків. Його доля, його вірші, його прагнення і взагалі його життєвий шлях закликають усіх українців до єдності».

Закінчуючи свій виступ, вона продекламувала вірш «Твоя Україна, Тарасе», який присвятила генієві літературного слова.

Учасники заходу відвідали літературний музей, де ліцеїсти під керівництвом учителя Богдани Цимбалюк провели цікаву екскурсію. До уваги відвідувачів — сотні газетних і журнальних статей, диск із останніми словами заповіту Тараса, особистий одяг, стіл, стільці, етажерка, де він зберігав свої книги (їх подарували музею дружина та рідні Т. Мельничука), речі з обійстя митця (подаровані В.Шкурганом), які вдалося врятувати під час пожежі. Серед них сумка, з якою ходив до школи, хрестик, образ, намальований власноруч, та копія «Незнайомки», яку поет зробив у Вінницькій в’язниці. Тут зберігається його автобіографія, Мельничуків портрет роботи вижниччанина Віталія Косовича. Уродженка с. Уторопів Оксана Цимбалюк вишила для музею портрет та останній вірш Князя Роси, відтворений за текстом.

Присутніх до сліз зворушив виступ Аделі Григорук, яка, завершуючи свято, сказала: «… Важко бути Князем Роси, бо роса це — щось дуже перемінливе, дуже не тривале, виблискує самоцвітами на сонці, але тут же зникає. Однак саме це є сутністю натхнення, таланту — побачити невловиме, миттєве, що є уособленням Божої краси, Божого світу, його неоціненною перлиною. І сам Мельничук був кришталевою росиною на поетичному лану української літератури. Цим коштовним самоцвітом він залишиться назавше…».

У дарунок поетові А.Григорук прочитала вірш «Яблука з Тарасового саду» зі свого «Триптиха Тарасові Мельничукові».

Завершилося святкування дня народження великого поета виконанням пісні «Ой у лузі червона калина», яку спонтанно розпочав хтось із присутніх, а всі дружно підхопили й одностайно — і дорослі, і діти — продовжили в єдиному пориві.

Марія Порох,
член клубу інтелігенції’ ім. І.Пелипейка та РО «Просвіта».

«Гуцульський край», №36, 6.09.2019 року

Share