Душа і совість України

За такою назвою у Косові відбувся захід, який провели працівники районного Будинку культури та відділу культури національностей і релігій РДА. Його приурочили 92-й річниці від дня народження Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України світлої пам’яті Володимира Романюка.

У Косові цьогоріч возвели пам’ятник страднику віри Христової. Віряни вознесли щирі молитви в знак глибокої шани і любові до великого духівника, ревного поборника справедливості та людських прав і свобод. Панахиду відправили отець-декан, мит. прот. Іван Близнюк (с. Старий Косів), мит. прот. Іван Петращук (с. Шепіт), протоієреї о. Ростислав Близнюк (м. Косів), о. Ярослав Хрущ (с. Хімчин), о. Василь Дійчук (с. Соколівка), о. Василь Павлюк (с. Старий Косів) у супроводі хору Старокосівської церкви. Присутні на поминальному заході поклали квіти до підніжжя пам’ятника Патріархові Володимирові.

Майбутній Патріарх Київський і всієї Руси-України УПЦ КП Володимир іу миру Василь Романюк) народився у с. Хімчині 9 грудня 1925 р.). У молоді роки брав участь у національно-визвольній боротьбі. У 19 років уже був засуджений за належність до ОУН до 20 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Згодом йому обмежили цей термін до 10 років. Проте в тюрмі в 1946-му націоналісту-церковнику (так В.Романюка називали каральні органи) ухвалюють другий термін покарання — уже за антирадянську агітацію і пропаганду.

За таку ж саму «провину» був арештований і ув’язнений у 1972р. на 7 років утримання в таборах особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Василь Романюк відбув 17 років ув’язнення у радянських концтаборах у Магаданській області, в Мордовії.

У період після першого ув’язнення і між другим покаранням, В.Романюк у 1959 р. закінчив навчання на вищих Богословських курсах у Івано-Франківську, згодом — у духовній семінарії в Москві. У 1964 році прийняв священство і проповідував слово Боже у парафіях Івано-Франківської і Коломийської єпархій. Отець Василь був священиком у Космачі, Бабині. Тривалий час разом з дружиною і сином Тарасом проживав у Косові на вул. О.Кобилянської (це стара пістинська дорога). Коли Василеві Омеляновичу заборонила тодішня комуністична влада займатися священичою діяльністю, він змушений був працювати робітником у райоб’єднанні «Сільгосптехніка», Косівській центральній районній лікарні. Через те, що був гнаний Г переслідуваний (а В.Романюк був членом Української Гельсінської Групи), український дисидент змушений був емігрувати за кордон. Тоталітарна система переслідувала і карала його за вільнодумство, відверте правдиве слово, за те, що не умів і не хотів лукавити перед своєю совістю. Він був той, хто ніс людям світло надії. «І вся моя вина, що я священик», — казав о. Василь.

Сходження священика о. Василя Романюка на найвищий престол в ієрархії УПЦ КП мало важкий і тернистий шлях.

«… Але не скорився
І Богу молився,
За вірні ідеї свої».

Це слова із пісні, яку склали про Патріарха Володимира.

Після повернення з еміграції в Україну В.Романюк був возведений у сан єпископа, архієпископа, митрополита. На Всеукраїнському Православному Соборі 21 жовтня 1993 року В.Романюка обрали Патріархом з іменем Володимир, а 24 жовтня він був інтронізований у Софіївському соборі в м. Києві.

У районному Будинку культури на честь нашого великого земляка організували виставку сакрального мистецтва народних майстрів Косівщини (організатор — Лариса Березка); виставку особистих речей Володимира Романюка з музею-садиби Патріарха в с. Хімчині (організатор — Оксана Федчук); книжкову виставку, приурочену життю і діяльності Патріарха Володимира (підготували працівники Косівської ЦРБ).

Про значиму і величну постать Володимира Романюка у світському й духовному житті України розповіли присутнім заступник голови районної ради Володимир Петричук і ведучий святкового заходу Василь Павлюк. А спогадами про ревного служителя Божого поділилися священик Іван Близнюк і односельчанин, товариш дитинства, побратим Володимира Романюка Петро Андрійович Підлетейчук.

Після їхніх виступів сценою заволоділи представники культури. Народний аматорський хоровий колектив «Оберіг» БК с. Хімчина виконав пісні «Отець мій духовний», «Шановний отче Володимире». А народний аматорський вокальний ансамбль «Мальви» Будинку культури с. Стопчатова заспівав «Коли на волю проситься сльоза», «Припадаю до Тебе, Ісусе».

Акордом заходу, приуроченого 92-й річниці від дня народження Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира був показ документального фільму про Володимира Романюка, який має назву «Мученик за життя і великомученик по смерті».

Думаю, що у присутніх краялось серце, переглядаючи його кадри, особливо ті, що зафіксували день похорону духовного лідера української нації. Учасників похоронної процесії штовхали, розганяли, били кийками. Такий цинізм, ганебна керованість тодішньої влади, варварські дії правоохоронців не вкладаються у здоровий глузд. Адже тисячі людей прийшли попрощатися і провести в останню дорогу людину, яка своїм життєвим прикладом засвідчила прагнення до боротьби і самопожертви за вільну, незалежну і соборну Українську державу.

Патріарх Володимир відійшов у вічність 14 липня 1995 року і був похований біля головного входу храму святої Софії у Києві.

Ігор Сусак.
«Гуцульський край», №50, 15.12.2017 року

Share