Косівському районному будинку культури — 70

Минулої п’ятниці у районному Будинку культури було свято. Відзначали 70-річчя цього закладу. Працівники чекали гостей і переживали, ретельно готувалися і метушились, наче діти, що з’їхались звідусіль на поважний ювілей батька.

Таку важливу нині для Косова і району будівлю звели 80 літ тому — ще у 1937-му. І слугувала вона тоді домом польському стрільцеві. Щоправда, недовго. У 39-му панівне місце поляків зайняли совіти. Тоді ще думали, що прийшла допомога «пригнобленим» українцям. Всі господарства, які раніше контролювали поляки і євреї, націоналізували. Згодом, через неповний десяток важких років війни і повоєнного неспокою, вищезгадане приміщення стало районним Будинком культури. І ось аж з 1947-го і до сьогодні — тут осередок культури і духовності Косівщини.

11 серпня, у день 70-річного ювілею РБК, на вулиці було так спекотно, що й дихнути годі. А тут добре, не душно. Мабуть, цю прохолоду створюють густі крони дерев, які бережно заховали будинок від палючого сонячного проміння. Та й прилеглу територію тішать вони ціле літо затінком. Мені чомусь завжди подобалося це місце. Якось тут по-домашньому затишно, чистенько. Це, як невеличкий скверик, якого так бракує нашому місту. Заходжу до зали. Вона, як завжди, по-святковому прибрана, чекає гостей. На сидіннях красуються інформаційно-пізнавальні брошури про багатолітню діяльність винуватця свята. їх випустили спеціально до цієї дати.

Гості сходяться. На жаль, не так багато людей прийшло, скільки готова була прийняти ця зала. Та все ж, чимало поважних людей не погордували завітати на свято.

Розпочала урочистості Оксана Шкрібляк — головний режисер РБК, незмінна ведуча чи не всіх культурно-мистецьких заходів району, що проводить Будинок культури. Піснею «Для хороших людей» привітав гостей директор закладу, заслужений працівник культури України Василь Звіздарик. До речі, Василь Миколайович очолює колектив Будинку культури вже 10 років — з 2007 року, а ще сам цього року (і не лише року та місяця, а й тижня) — ювіляр. Взагалі, я вважаю, що не можуть бути звичайним збігом такі дати, то, мабуть, знак якийсь з небес, від самого Господа. Але про Василя Миколайовича буде краща нагода розповісти в іншій статті, а поки що повернемось до урочистостей.

Як і годиться на ювілеях, були вітання і подарунки від запрошених. Не міг би такий захід відбутися без духовенства, бо ж тісно зв’язані культура з духовністю. Завітав на святкування Преосвященний Єпископ Коломийський і Косівський Юліан. Виступив перед присутніми і вручив високі церковні нагороди — Благословенні патріарші грамоти й ордени — Миколі Баранюку і Василеві Петричуку. До вітань владики долучилися священики: отець-декан Іван Близнюк, отець Юрій Корпанюк, ксьондз Антоній.

Відзнаками різних рівнів нагороджували того дня за особливі внески в розвиток культури працівників і аматорів РБК. Начальник управління культури, національностей та релігій ОДА Володимир Федорак нагородив достойних почесними грамотами від Міністерства культури. Відзнаки від навчально-методичного центру культури і туризму Прикарпаття передала його директор Світлана Панько.

Весь творчий колектив Будинку культури отримав грамоти від заступника голови районної ради Володимира Петричука. Володимир Васильович запевнив, що з районного бюджету до ювілейної дати виділили десять тисяч фивень на проведення свята. А начальник відділу культури, національностей та релігій РДА Василь Струк доповнив, що крім тих десяти, з районного бюджету надійшли ще тридцять п’ять тисяч на культурно-мистецькі програми і п’ятнадцять — на перевезення пам’ятника Патріархові Володимиру, який планують невдовзі встановити біля Будинку культури.

Пам’ятними ювілейними медалями, випущеними районною радою і райдержадміністрацією нагородили тих, хто зробив чималий внесок у розвиток культури Косівщини. Зокрема, медалі отримали Дмитро Біланюк, Мирослав Дзьоба, Марія Процюк, Роман Вань, котрий подарував присутнім пісню, Василь Шкурган, Тадей Яницький. Також від представників районної влади отримали грамоти всі працівники РБК. Мовили вітальні слова і вручали відзнаки голови обласної і районної профспілкових організацій Богдан Бойчук і Світлана Лазован, медики і освітяни району.

Не могли не пом’янути тих, хто творив історію цього закладу, хто повсякденною працею вкладав частинку своєї душі у культуру краю, кого вже немає у цьому світі. На екрані висвітлювались їхні фото, ведуча озвучувала імена… Після спільної молитви Ірина Баранюк на скрипці виконала композицію «Пам’ять» (музика Василя Звіздарика).

Спокійно, без зайвого надриву, я б сказала, якось лагідно, звучали зі сцени голоси й мелодія народного аматорського вокально-інструментального ансамблю «Джерела». Цей ансамбль заснував ще у 1982-му Леонід Процюк. І з того часу популярність «Джерел», не лише в нашому районі, а й в області та Україні, тільки зростає. Сьогодні ним керує Ельвіна Звіздарик.

Традиційна запальна гуцульська музика на сучасний манер буквально підривала зал. На сцені оживали музичні інструменти у вправних руках учасників народного аматорського ансамблю інструментальної музики. Атмосферу драйву продовжили «Гуцули». Так-так, саме ті легендарні перші українські рокери, про яких знають, певно, всі. Вони ж — частина історії Косова, принаймні Вікіпедія про них пише у такому контексті.

Діє при Будинку культури народний аматорський драматичний театр. Його учасники Василь Павлюк і Марина Шушельницька поставили на сцені уривок з драми М.Кропивницького «Доки сонце зійде — роса очі виїсть».

Поки Ігор Маковійчук чуттєво читав свій авторський твір «А любов не хотіла вмирати», а одна з учасниць студії вокального співу Роксолана Абашин зачаровувала зал акапельним виконанням пісні «Чугаю, чугаю», за завісою на сцені вже готувались до цікавої вистави. Народний аматорський театр ляльок уривком з вистави «Чарівні гарбузи» так зумів зацікавити діточок із зали, що ті буквально роти повідкривали — так уважно спостерігали за дійством.

Ще одна талановита співачка, учасниця вокальної студії РБК Марія Сумарук виконала пісню «Заграва». Молоді, але вже всіма улюблені й шановані хлопці з дуету «Браво» зачаровували зал «В’язанкою гуцульських мелодій». Про Україну і її колиску — Київську Русь співали народний аматорський гурт «Гармонія», що є постійним учасником всіх масових заходів РБК, і талановита співачка, керівник неодноразово згадуваної вище вокальної студії — Тетяна Бойчук. Чудовою приправою до свята стала «Пісня про наш край» у виконанні хорового колективу працівників культури району. Цей колектив створений на базі хорової капели «Гуцульщина», яка ще у далекому 1967-му отримала звання «народної».

Не знаю, чи помітили ви, шановні читачі, що кожен з вищезгаданих колективів є народним. А це ж неабияке досягнення. Значить, культура в нас була, є і буде на високому рівні. Доки наш районний Будинок культури згуртовуватиме у своїх стінах таких умілих, обдарованих, небайдужих до власного таланту людей.

Ольга Антоненко.

Гуцульський край, №33, 18.08.2017 року.

Share