Роман Шухевич і Гуцульщина (До 110-річчя від дня народження)

Його армія не марширувала По широких майданах І не питайте, чому. Його армія машинґеверувала Крізь листя зелене,
червону чуму…
Богдан СТЕЛЬМАХ

Про Головного командира УПА 1943–1950 рр. Романа Шухевича, Лицаря Золотого Хреста бойової заслуги 1-го класу і Героя України (останнє звання анулював «суд» Януковича-Азарова) існує обширна література — монографії, брошури, статті в періодиці, як також сотні публікацій у соціальних мережах Інтернету (з «Вікіпедією» на ще 9 мовах — окрім, зрозуміло, української). Тим не менше багато деталей біографії талановитого командира українського резистансу залишаються мало або і взагалі невідомими — як для істориків, так і для широкого загалу. Це, зокрема, стосується питання, винесеного в заголовок, відповідь на яке мала би звучати: «А чи бував чільний провідник повстанців на Гуцульщині — так або ж ні?» Признаюся чесно: документальних підтверджень ні першого, ні другого виявити не вдалося, але за логікою подій ствердна відповідь напрошується сама собою.

Рід Шухевичів походить з Прикарпаття, а якщо конкретно — то з Городенківського району Прапрадід «Тараса Чупринки» (найвідоміший псевдонім Р. Шухевича) — Євстахій, був парохом у Раківці, прадід Осип — у Тишківцях (до речі, належав до знаменитої «руської трійці»); саме там народився його син Володимир — згодом відомий етнограф, автор знаменитого п’ятитомника «Гуцульщина». Володимир Шухевич — дід Р.Шухевича об’їздив Гуцульщину вздовж і впоперек, збираючи матеріали до своєї праці. Нема, мабуть, жодного села в Косівському районі, де б не бував цей вдумливий дослідник. Останні роки життя Володимир провів у Львові, там помер і похований. Тримав, мабуть, на колінах малого внука Романа, ба — навіть наспівував йому гуцульських мелодій… А в Тишківцях знаходиться родинна усипальниця Шухевичів, біля неї дотепер періодично збираються нащадки знаменитого роду.

В літературі та Інтернеті нема чітких відомостей, де народився Осип — батько славетного Командира УПА — чи на Прикарпатті, чи вже у Львові, але те, що він з дружиною та дітьми часто бував у Тишківцях, жодному сумніву не підлягає. Взагалі про Осипа Володимировича майже нема (як це не дивно!) достовірних біографічних даних, окрім того, що він здобув університетську юридичну освіту і працював суддею у різних районах Львівщини. 1945-го року його, вже хворого і немічного, чекісти помістили в якості «приманки» в облаштовану підслуховуючою апаратурою і нашпиговану агентурою львівську лікарню, будучи переконаними, що Командир УПА обов’язково провідає батька і його затримають, як кажуть, «голими руками». Розрахунок був вірним, але нікому в голову не прийшла думка, як саме це відбудеться: Роман Шухевич переодягнувся у мундир полковника МҐБ, а його охоронці заблокували телефони чергової кімнати лікарні. «Полковник» безперешкодно зайшов до кімнати хворого батька, мовчки з ним попрощався і спокійно вийшов геть, по дорозі «відчитавши» чергуючих аґентів за якісь дрібні порушення «бдітєльності». 1948-го Осип Шухевич відійшов у вічність.

Роман народився 30 червня 1907-го року у Львові. Дитям їздив разом з батьками туди, де у відповідний період часу Осип Шухевич перебував на службі — найбільше в Яворівському та Кам’янка-Бузькому районах Львівщини. Юнаком (у 12-річному віці) вступивши до Пласту і в літні місяці мандрував з табором Карпатами, про що свідчать численні фотографії, але, на жаль, без вказівок точного місця перебування. З великим ступенем вірогідності можна припускати, що серед територій таборування була й Гуцульщина, адже достеменно точно відомо — в одному з таких таборів на території Жаб’ївщини бував юний Степан Бандера…

Опустимо тепер 20-річний період (з 1922 по 1942) і перейдемо відразу до часу з 1943-го по 1950-й, коли Роман Шухевич став «Тарасом Чупринкою» — Головним командиром УПА і водночас Головою Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР). Чи бував у цей найголовніший період свого короткого життя уславлений ватажок повстанців на Гуцульщині?

Мені доводилося чути «переконливі» розповіді щонайменше п’яти різних осіб (до речі, непричетних ні до ОУН, ні до УПА) про те, як Роман Шухевич бував у Космачі Косівського та Красноїллі Верховинського районів. Ходив, мовляв, з почтом охорони, в супроводі окружних провідників та курінних, проводив наради, спілкувався з рядовими стрільцями тощо. Точних дат і місць цих важливих моментів, ясна річ, ніхто не пам’ятає. Чи можна вважати таку інформацію достовірною?

Головний командир УПА дотримувався суворих правил конспірації. Коло осіб, які знали його реальну функцію, було дуже обмежене, а тих, що відали його достовірну біографію — й поготів. Особистий охоронець Командира, Любомир Полюга (псевдо «Богдан»), який ріс з ним по сусідству у Львові і знав з юнацьких літ, розповідав наступне: «В охороні Командира в період 1947–48 рр., окрім мене, було ще п’ять стрільців, але найближчими до нього вважалися «Левко» і «Зенко», з якими він ходив практично завжди і брав на особливо конспіративні заходи. Періодично вони носили комусь накази-«грипси», надруковані на машинці й підписані «Головний командир УПА «Тарас Чупринка». Те, що вони охороняють якогось високопоставленого провідника, хлопці добре розуміли, але яка його реальна посада — не здогадувалися. Одного разу, віднісши черговий грипс-наказ, «Левко» в моїй присутності відверто запитав: «Друже командир, а «Тарас Чупринка» знаходиться в Україні чи перебуває за кордоном?» Роман Шухевич, як то кажуть, не моргнувши оком, поклав руку на плече охоронцеві й спокійно прорік: «В Україні, друже, в Україні. Але точного його місцезнаходження я не знаю».

Що вже тоді говорити про такі «парадні» відвідини Гуцульщини… Цілком зрозуміло: якщо вони й були (думається ТАК!), то відбувалися без показних заходів, котрі слід вважати легендарними домислами пізнішого часу. Не виключено, могли поширюватися Проводом для підтримки бойового духу підпілля й передані через четверті-п’яті уста, «обростали» все новими й новими подробицями…

Точно відомо, що знали особисто Романа Шухевича-«Тараса Чупринку» лише троє чільних командирів УПА, які періодично — частіше чи рідше — перебували на території Косівського району, а саме: командир «УПА-Захід» полковник Василь Сидор-«Шелест» (родом зі Сокальського р-ну Львівської області, загинув 1949 р. поблизу Перегінська), командир ВО-4 «Говерла», майор Микола Твердохліб-«Грім» (родом з Тлумацького р-ну, загинув у травні 1954 р. на горі Березовачка Надвірнянського р-ну) та командир ТВ-21, сотник Петро Мельник-«Хмара» (родом з с.Камінне, загинув у квітні 1953 р. в с.Лоєва Надвірнянського р-ну). Правдоподібно (але не на 100 відсотків) його знали також окружні провідники Коломийщини і Буковини Григорій Легкий-«Борис» і Василь Савчак-«Сталь» (родом відповідно з Тернопільщини і с.Ямниця біля Івано-Франківська, обидва загинули 20 жовтня 1950 р. поблизу озерця Лебедин). Зрозуміло, що особисто знав і тісно з Р.Шухевичем контактував організатор і шеф СБ ОУН Микола Арсенич-«Михайло» (родом зі с.Нижнього Березова, загинув у січні 1947 р.), але їхні зустрічі відбувалися у Львівській і Тернопільській областях і жодної — на Гуцульщині.

Саме ці особи — «Шелест», «Грім», «Хмара»-Мельник, «Борис» і «Сталь» організовували прибуття і супровід «Тараса Чупринки» — Головного командира УПА у випадку інспекційної подорожі Гуцульщиною, якщо така й мала місце, але жоден з них не залишив відповідних спогадів — про це, повторюю, можна лише здогадуватися. Про те, однак, що розпорядження й накази Головного командира прибували на Гуцульщину регулярно й чітко виконувалися — факт документально доведений. Як приклад можна навести розпорядження «Тараса Чупринки» про підготовку й проведення рейду в Румунію в червні-липні 1949 р., який чітко відбув підвідділ сотника Петра Мельника-«Хмари».

…Чи бував Роман Шухевич — «Тарас Чупринка» в період 1943–50 рр. на Гуцульщині особисто, ми точно не знаємо. Але ось про те, чим живе наш Край у період борні за незалежність — добре знав і активну участь у справах брав: читав звіти з округ, надсилав розпорядження, зустрічався з кур’єрами і скеровував своїх, викликав на відправи (наради) чільних командирів (навесні 1949-го, неподалік Ходорова на такому заході «Шелеста» бачила зв’язкова Дарія Гусяк) — одним словом, духовно був присутнім на наших плаях, у лісах і криївках «маленької армії великого народу» (Олесь Шевченко). Збереглися лічені світлини Головного командира УПА в повстанському однострої, а частіше — зі зброєю, але в цивільному. Найвідоміша з них зроблена 1943-го, на Волині.

Про неї поет-повстанець Зиновій Сердюк написав такі рядки:

Стоїть в цивільнім
нецивільний геній,
Він по-військовому підтягнутий,
стрункий. Стоїть десь там далеко,
на Волині, Легендою він стане на віки!
Вічна Тобі пам’ять, друже Командир!

Василь Гуменюк,
член правління Косівського РО «Просвіта».

«Гуцульський край», №27, 7.07.2017 року

Share