У краю, де народилася «Гуцулка Ксеня»

Такі чарівні наші Шешори! Скільки прекрасних мелодій народилося тут! Напевно, найкращою і найпопулярнішою піснею, якій судилося стати відомою далеко від Карпат, є «Гуцулка Ксеня». її було написано 1932 року.

Про авторів складали різні легенди. Написання пісні приписували відомому в свій час у Станіславі театральному діячеві Ярославові Барничу.

Ми провели дослідницьку роботу і твердо знаємо, що ця пісня створена в нашому селі. її авторами є Роман Савицький та Іван Недільський.

З 1929 до 1939 року Роман Савицький працював учителем історії української гімназії «Рідної школи» у Станіславі. Хоча він і не закінчив жодного спеціального закладу, але музикою цікавився усе своє життя. Як це завжди буває у людей, що займаються музикою непрофесійно, свої пісні РСавицький писав з приводу конкретних життєвих обставин.

Літню відпустку Р. Савицький, як правило, проводив у домі двоюрідної сестри Ірини Бурачинської, яка жила в селі Шешорах. Вона мала вродливу дочку Ксеню, яка дуже прив’язалася до свого дядька Романа. У ті часи на Косівщині проводили свої вакації чимало львівських студентів. За традицією, вони кожного року, в останню неділю серпня, перед від’їздом на навчання влаштовували студентські вечорниці. Молодь одягалась у сільське вбрання, проводила ігри, танці, співала. Під час такого вечора у будинку Бурачинських Ксеня одяглася у гуцульський стрій. Одяг її був дуже оригінальний, а сама дівчина настільки захопила всіх своєю юністю і красою, що обрали її «королевою вечора».

Ксеня була дуже веселою і дотепною, кожному давала якісь доручення, а до свого дядька звернулася із проханням написати таку пісню, щоб уся Гуцульщина її співала! Роман Савицький незабаром склав слова пісні, а музику на них написав Іван Недільський, який також був присутній на святі.

У середині 90-х років минулого століття у газеті «Галичина» було надруковано дослідницьку статтю поета Степана Пушика «Хто автор Гуцулки Ксені?», в якій він старався довести, що автором пісні «Гуцулка Ксеня» є Ярослав Барнич, а не Роман Савицький. Він побував у США, в родинах Барничів і Недільських, які якимсь чином все-таки причетні до написання пісні. Та істинну правду про відомий варіант мелодії і слів пісні «Гуцулка Ксеня» знаємо ми — шешоряни, так би мовити, з «перших уст».

У 1994 році, влітку, в село Шешори приїхала на відвідини рідних місць сама Ксеня Бурачинська-Данилишин, яка довгий час жила в місті Чикаго, штат Іллінойс (США). Вона зустрілася зі знайомими односельцями, побувала в гостях у родини Миколи Дмитровича Братівника, бо вони однолітки, і часто гралися, коли були дітьми. Тоді і розповіла, як саме виникла пісня «Гуцулка Ксеня».

У родині Бурачинських було двоє дітей — Богдан і Ксеня. У будинку над бистрою річкою Пістинькою у них відпочивало багато студентів. Гостював у них і мамин двоюрідний брат Роман Савицький.

Мати Ксені — Ірина Бурачинська (з родини Арсеничів, що з Березова), була красивою жінкою. Саме їй Роман Купчинський присвятив пісню «Ірчик», яка ввійшла в скарбницю стрілецької поезії.

У 1932 році Ксеня була ще дитиною, любила свого дядька Романа, і він її теж, часто водив на прогулянки, розказував різні історії, наспівував мелодії пісень. На відпочинку у Шешорах, у родині лісника Дмитра Братівника, перебував директор Коломийської гімназії, професор Іван Недільський. Він гарно грав на гітарі, співав і писав музику. Вони часто зустрічалися із РСавицьким у будинку Бурачинських. Отже, студентські вечори дійсно проводились, Савицький і Недільський бували на них.

Пісня «Гуцулка Ксеня» була присвячена 10-літній Ксені. Слова написав Роман Савицький, а музику — Іван Недільський. На запитання: чому деякі дослідники вважають, що автором пісні є Ярослав Барнич, пані Ксенія Бурачинська-Данилишин відповіла, що Барнич написав оперету «Гуцулка Ксеня» у 1938 році. Але пісню з неї на мелодію Я.Барнича майже ніхто не виконує. Серед народу популярною є музика, яку створив Іван Недільський. Автором слів обох варіантів є Роман Савицький.

Галина Братівник, Андріан Атаманюк,
с. Шешори,

Текст взято з книги Олександри Василащук «Відлуння часу». Публікується зі скороченням.

«Гуцульський край», №24, 16.06.2017 року