Невгамовний був, як Черемош

23 травня 2017 року минуло 135 років від дня народження Петра Додяка — учителя, етнографа і громадського діяча, друга Луки Гарматія, одного з тих перших учителів, які пробуджували національну свідомість гуцулів. Краєзнавець Петро Арсенич у книзі «Криворівня», а також у статті «Петро Дудєк — збирач скарбів народних» записав дуже цінні матеріали про П.Додяка, але всюди в П.Арсенича записано не Додяк, а Дудєк. Насправді, таки Додяк, бо в Тюдові багато таких прізвищ, а Дудєка — жодного, а також є родичі, які розповідали про першого вчителя з нашого села. За всі роки існування школи в Тюдові найбільше її випускників стали саме вчителями, а найпершим був Петро Іванович Додяк.

Петро Іванович народився 23 травня 1882 року в с. Тюдові в родині селянина. У 1888 році пішов до сільської початкової однокласної школи, яка з 1887 року вже була державною. За шкільною реформою 1869 року на західноукраїнських землях діти віком від 6 до 14 років повинні були вчитися. Сільський учитель, побачивши здібності хлопця, порекомендував батькам продовжити навчання сина. Петро успішно закінчив Кутську виділову школу, а згодом — Заліщицьку учительську семінарію, після закінчення якої у 1907 році працював учителем початкових шкіл у Пістині, Кобаках, Головах, а в 1912–1915 роках — у Яворові.

У 1900–1912 роках у Головах учителював Лука Гарматій, з яким співпрацював Петро Додяк. Він збирав твори народних умільців, а в с.Яворові захоплювався різьбярськими виробами Шкрібляків. Багато зібраних речей зберігаються у музеї в Коломиї. Свідомий учитель, патріот свого народу несе в гуцульські хати слово правди, розповідає людям, що діється у світі, заохочує читати книжки, пробуджує у їхніх серцях гордість за наше славне історичне минуле.

На прохання В.Гнатюка П. Додяк у 1911 році зробив у с. Головах (від Дмитра Максим’юка) детальний опис похоронних звичаїв та обрядів. До опису він підійшов із соціальних позицій і розповів, як хоронять багача і бідняка, які страви варять на комашню (обід), яких дотримуються звичаїв тощо. Цей опис і записи інших авторів В.Гнатюк опублікував зі своєю передмовою в «Етнографічному збірнику» в 1912 році, а В.Шухевич — у своїй книзі «Гуцульщина», яку зберігає онук П. Додяка Я.Сахро як сімейну реліквію у будинку дідуся в Коломиї.

У 1914 році почалася Перша світова війна. Народного вчителя забирають у військо. В 1916 році він потрапив у російський полон і був висланий у Туркменистан, де перебував 5 років.

У 1921 році, повернувшись на Гуцульщину, П. Додяк активно включається у громадське життя, виховує у дітей почуття патріотизму, любові до свого народу, записує у с.Яворові фольклор. Одружується.

М.Ломацький пише, що П.Додяк «невгамовний був, як Черемош, на якому народився і виріс. Не міг усидіти на одному місці. По горах ходив і «бунтував» гуцулів, а цього влада не любила. Звідсіль походило оте часте переношування Додяка, оте перекидування його з однієї у другу місцевину». Спочатку П.Додяк учителював у Білоберізці, а потім — у Жабї-Слупейці. В 1925 році його вислали вглиб Польщі, в глухе село. Тут, у дуже поганих умовах, працював він до 1935 року. В цей час упорядковує свої фольклорні записи і надсилає їх в етнографічну комісію наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка у Львові. Так, у 1929 році він надіслав 110 пісень, записаних у Головах, Малому Рожині, Тюдові, Яворові, а в 1930 році — 15 казок, записаних під час літньої відпустки в його рідному селі Тюдові та Малому Рожині.

Ці записи зараз зберігаються в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Т. Рильського і є цінним джерелом для вивчення гуцульського фольклору.

У 1939–1941 роках П.Додяк учителює у с.Прикмищі ґороденківського району, а потім — у с. Перерові Коломийського району. В 1946 році вийшов на пенсію. 13 квітня 1958 — помер. Похований у м.Коломиї на українському цвинтарі.

Закликаємо освітян вшанувати пам’ять про Петра Додяка в усіх школах, де він працював. У шкільному музеї «Історія села Тюдова» зберігаються світлини, дослідницькі роботи, книга М.Чоланюк «Тобі, рідна Тюдівська школо», де є інформація про П.Додяка. Дружина Петра Додяка Марія-Параска Прокопишин народилася 1905 р. у Яворові. Познайомилася з П.Додяком у 1912 році, коли він працював у Яворові і був її учителем. У 1921 році, коли Петро Іванович збирав фольклор у Яворові, вони одружилися. Пізніше займалася ліжникарством у Коломиї. Померла в 1983 році. Зараз у будинку П. Додяка в Коломиї проживає його внук Ярослав Сахро, який розповідає: «Моя мати Мирослава — єдина дитина в сім’ї дідуся Петра. Народилася 17.12.1922 р. Померла 19.01.1990р. Закінчила Коломийську гімназію на відмінно в 1941р. Після війни вчилася, закінчила Харківський інститут.
Працювала в Коломийському музеї завідувачем вщділу вишивки. Написала багато статей про вишивку. її чоловік Петро Сахро народився 10.07.1918 р. у с.Рожнові. Помер 29.08.1987р. Член Спілки художників, писав портрети, тематичні історичні картини.
Його роботи є по цілому світу. Вдома зберігається картина «І. Франко та Л. Українка біля пам’ятника-обеліска Т Шевченку в с. Тюдові в 1901 році».

Статтю підготувала вчитель історії, Тюдівської ЗОШ І-ІІІ ст. завідуюча музеєм «Історія села Тюдова» Марія Чоланюк.

«Гуцульський край», №22, 2.06.2017 року

Share