А той другий празник Святого Василя

Сьогодні ввечері відзначаємо «старий» Новий рік (так вже історично склалось, що святкуємо два рази в рік, — перший раз — 1 січня за новим, григоріанським, а вдруге — 14 за юліанським стилем).

14 січня — день пам’яті св. Василія Великого, архієпископа Кессарії Каппадокійської, який народився близько 330 року у родині багатих благочестивих батьків. Все свідоме життя він проповідував вчення Ісуса Христа і користувався великою повагою серед віруючих.

Ввечері, напередодні «старого» Нового року або святого Василія Великого за давньою народною традицією, справляють Щедрий вечір — веселе українське свято з обрядами, забавами, скоромною їжею. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадує переддень Різдва. Вечір в народі називався щедрим або багатим, що пов’язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл. Свято 13 січня установлене на честь знатної римлянки Меланії (Маланки), яка з юних років і до кінця днів своїх (померла в 439 р.) прямувала до Христа.

«Маланка» — народне дійство, що прийшло до нас з глибокої давнини, і покликане виконувати магічно-заклинальну функцію — відганяти злих духів і забезпечити людям врожай та здоров’я. Щоб людей не пізнали лихі сили, які можуть заподіяти шкоду, їх треба було налякати. Для цього одягали чудернацький одяг, перевертали кожухи, розмальовували обличчя, виготовляли страшні маски, у руках мали дзвіночки, калаталки, батоги тощо. Цілковита відсутність, з одного боку, християнських мотивів та символів, й розвинута структура ритуалів господарської, шлюбної, очисної магії, — з другого, засвідчують глибокі язичницькі витоки народної обрядової Маланки. Цим популярним жіночим ім’ям позначалося не тільки свято, а й конкретний фольклорний образ, що діяв в обряді у двох планах: героїні новорічних пісень — щедрівок та ритуальної маски. З плином часу традиція втратила свій первісний зміст і значення й зараз носить лише розважальний характер.

Саме на Гуцульщині чи не найбільше збереглися давні традиції нинішнього вечора. На свято Маланки молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого на Маланку парубка. Традиційні персонажі — «баба» Маланка та «дід» Василь.

А наступного дня, коли починає світати, йдуть посівати зерном. Зерно беруть у рукавицю або в торбину. Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком.

Наш кореспондент.
«Гуцульський край», №2, 13.01.2017 року