Релігійні секти Косівщини, як засіб впливу на менталітет нації
Які ж характерні ознаки секти? Потрібно знати відповідь на це питання, щоб розпізнати секту, що маскується, наприклад, під культурну, освітню, благодійну або лікувальну установу.
Секти характеризуються наступними ознаками: Секта завжди зайнята релігійним маркетингом, тобто поширенням свого навчання й вербуванням нових членів особливими засобами. Сектантська пропаганда звернена не до розуму або серця людини, не до вищих його спонукань, але до страстей, до підсвідомості. Затяте нав’язування свого віровчення у формах, що виключають раціональне осмислення називається – релігійний маркетинг.
Релігійний маркетинг – наслідок сектантської установки на постійне вербування нових адептів. Новачок завжди оточується особливою увагою, його свідомість повинна бути активно перебудоване. У мунитів це називається “бомбардування любов’ю”: увербуемого створюється відчуття, що саме його чекали в секті, кожне його зауваження із захватом оцінюється як досить дотепне й глибоке, його не відпускають ні на хвилину, щоб не залишити його наодинці з його думками й переживаннями (ця методика називається “сендвич” – два сектанти повинні буквально “забутербродити” вербуемого із двох боків, не відпускати від себе навіть коли він відправляється в туалет). У секту легко потрапити, але важко вийти з неї, тому що, по-перше, завжди є компрометуючий людини матеріал, що збирається при вступі в секту на особливих процедурах “сповіді” або анкетування. По-друге, що вступив у секту повинен зробити вчинок, що ставить його поза традиційними суспільними й моральними зв’язками: відректися від батьків, від віри своїх батьків, визнати, часом письмово, усе своє попереднє життя помилкою.
Членами сект стають насамперед люди знестійкою психікою, що не мають твердих моральних критеріїв, духовних і культурних знань. Такі люди, що шукають, але не знайшли власних підстав у духовнім житті, як правило, легко внушаємі, готові відмовитися від своєї волі й прийняти установку стороннього впливу. При цьому людей одержує ілюзорний сенс життя, але мислення його може будуватися лише по примітивних схемах. У результаті людина опиняється у повній залежності від сектантського навчання, участі в зборах, вказівок учителів і лідерів секти. Фахівці порівнюють сектантську залежність із наркотичної.
Кінцева мета сектантської організації – контроль над багатьма, а в ідеалі – над усіма сферами життя людину. Для досягнень цієї мети адепти секти вириваються зі звичного життя, втрачають звичного кола спілкування. У багатьох сектах використовуються особливі поселення сектантів у будинках або квартирах, переустаткованих під “ашрамы” або “монастирі”, часто перенаселені. Адепти мають інтенсивний розпорядок дня, обмежуються в сні і їжі, ведуть напружену діяльність, що не залишає можливості критично осмислити сектантське віровчення й особистості лідерів. У деяких рухах для досягнення контролю над адептами вдаються до допомоги психотропних засобів і гіпнозу. В остаточному підсумку сектанти приносять у жертву секті свій час, здоров’я, майно (квартири найчастіше або продаються, або віддаються для обладнання офісів секти або “ашрамов”), а іноді й своє життя, не виняток і Косівська секта «Нове покоління». Проте, секти не задовольняються своїм впливом тільки на адептів, але звичайно прагнуть його поширити на членів їх родин, близьких людей, знайомих. Діти сектантів повинні виховуватися в дусі сектантського навчання й виростають відданими прихильниками.
На думку фахівців, саме з їхнього числа можуть бути сформовані загони для здійснення терористичних актів.
Секти завжди ведуть війну проти традиційних віросповідань, тому що духовні традиції Церкви є найдійовішим викриттям хибності тих ідей, якими секти прагнуть підкорити суспільство. У суспільстві, у яким діє безліч сект, умирає культура і виникає духовна хвороба – нездатність до розрізнення добра й зла, істини та кривди. Таке суспільство стає нездатним вирішувати свої проблеми. Перетворюється в пасивний об’єкт додатка до чужої волі. Історичний досвід свідчить, що суспільства, уражені такими недугами, гинули, сходили зі сцени історії.
Французький письменник Оноре де Бальзак сказав: «Вірити в Бога – означає постійно сумніватися в Ньому». Часто саме сумніви, моральні, духовні та наукові пошуки спонукають нас розширювати свій кругозір, руйнувати стереотипні межі мислення. Проте, трапляються й випадки, коли сумніви перекреслюють усю внутрішню силу духу людини, затьмарюють її мислення і заводять до краю моторошної прірви розчарування.
Іван Підгаєцький