До 80-ліття від дня народження І.П.Полатайчука, 1936–2016 рр.

Минуло чимало років з того часу, як ми з другом юності, нині заслуженим працівником культури України Іваном Мисюком, поспішали засніженою стежкою на зустріч з митцем. Запам’яталися голубі стіни оселі, густо помережані виноградною лозою. Під стріхою — пучечки чебрецю, кетяги калини. Все це створювало враження, що тут живе казкар.

У скромній хаті майстра художньої обробки дерева — вчителя Кутської середньої школи Івана Полатайчука віяло незвичним святковим духом лісу, поля і весни. Привітна усмішка, доброзичливі очі господаря сприяли невимушеній щирій розмові…

А ось і його писанки. Чарівний орнамент виграє веселковими кольорами. У розписі їх поєднуються гуцульські пейзажі з емоційними сценками з життя горян. Писанки майстра-чародія — схожі на сяючі диво-сонця. Вони вразили нас новітньою формою, оригінальністю, точністю малюнка, емоційністю сюжетів. А ще — веселкою кольорів. І тому невипадково що вироби вчителя з Кутів знайшли дорогу до музеїв і виставок. З незабутніми враженнями покидали ми гостинну домівку мого талановитого односельця.

Світлої пам’яті Іван Петрович Полатайчук — колишній учитель трудового навчання Кутської ЗОШ І-ІІІ ст. Народився 2 серпня 1936 року в селі Старих Кутах, у селянській сім’ї. Змалку полюбив ліс, пісню і узори на рушниках, якими мати прикрашала сімейні портрети. Від батька-лісоруба багато наслухався різних легенд про ліс, гори, дерева. Тоді й подумав, що дерево може заговорити до людей, якщо потрапить до рук майстра.

Спраглий до навчання хлопчина здобув семирічну освіту в Кутській середній школі. Вчився добре, допомагав оформляти стенди, учнівські кутки, стінгазети. Його малюнки красувалися на шкільних і районних виставках. У 1952 році вступає до Вижницького училища прикладного мистецтва — на відділ різьби по дереву. Наприкінці навчання відділ різьби переводять у Косівське художнє училище прикладного мистецтва, де юнак і завершує своє навчання в 1956 році. У цьому ж році стає армійським новобранцем. Невдовзі у військовій частині вже знали про його захоплення. Він стає керівником художнього гуртка в місцевій школі (м. Брест), навчає дітей прекрасного, рідного і близького йому — різьби і малярства.

Після служби в армії (1959–60 роки) працював на фабриці «Гуцульщина» в м. Косові. Любов до дітей невгасиме бажання розкрити перед ними дивовижний світ мистецтва не покидали його. З 1961 року працює учителем трудового навчання в Кутській середній школі. Цього ж року одружується з Ганною Ковалюк, яка стала його вірною супутницею життя. Разом виховали чудових трьох дочок — Галину, Ларису і Надію. Педагогічна робота І.П.Полатайчука така ж захоплююча, як і писанкарство. Кредо вчителя і митця — невіддільні. Він мав надзвичайну насолоду від того, що навчає гуцульську дітвору основ різьблення, прищеплює любов хлопчикам і дівчаткам до гармонії краси. Нелегко вчителеві виробничого навчання давати по двадцять п’ять уроків на тиждень. Та він ніколи не скаржився на зайнятість, бо його серце завжди переповнювала радість від того, що діти так охоче опановують самобутнє народне мистецтво різьби і малюнка.

Слава прийшла до народного умільця разом із писанкою — на початку 70-х років. І.П.Полатайчук знайшов свій шлях в цьому виді мистецтва. Став справжнім новатором.

Був надзвичайно скромним. У школі в той час навчалися’два хлопчики, які гарно різьбили. їхній батько — інженер Кутського лісокомбінату О.В.Пндич зацікавився вчителем трудового навчання. У шкільній майстерні побачив своєрідно оздоблені стенди: «Вчимося різьбити», «Сьогодні на уроці», «Породи дерев». Особливо вразили його творчі роботи учнів і скромність учителя.

Він повіз писанки до Києва і показав їх Віталію Ковалю — письменнику, критику, літературознавцю. У газеті «Літературна Україна» від 7.08.1970 р. з’являється його стаття і світлина писанок, а згодом — ряд публікацій у газетах «Дніпровські зорі», «Прикарпатська правда», «Радянська Гуцульщина», в журналах «Вітчизна», «Україна», «Народна творчість і етнографія», «Ранок». А тогочасна газета «Вісті з України» дала змогу співвітчизникам далеко за межами країни дізнатися про новий жанр живопису на писанках.

Мистецтвознавці стверджують, що писанки І.П.Полатайчука можуть змагатися з всесвітньовідомими шедеврами іранських, індійських, китайських і японських мініатюр. Чимало писанок митця присвячено творам Т.Шевченка, В.Стефаника, Л.Українки, Г.Хоткевича, запорозькому козацтву, народним месникам. Є також малюнки на сюжети дитячих казок «Колобок», «Пан Коцький», «Рукавичка» та інші. До автора писанок писали науковці, працівники й учні, пенсіонери і письменники, люди з-за кордону, небайдужі до мистецтва Гуцульщини. Листи і телеграми надходили з США і Канади, з Чехії, Франції, Англії, Німеччини, з країн Південної Америки. З багатьох міст СРСР та України, з музеїв і шкіл. І він знаходить час, щоб без затримки відповісти своїм кореспондентам.

І.П.Полатайчук був і на прийомі в міністра місцевої промисловості. На той час Гуцульщиною проїжджала делегація від Кабінету Міністрів України. Вона збирала оригінальні сувеніри, які мали вручати як подарунки делегаціям різних держав. Не могла вона не їхати у селище Кути після таких публікацій.

І.П.Полатайчук брав активну участь у створенні експозиції музею М.Черемшини у м. Снятині. Надіслав свій щирий подарунок у Канівський музей-заповідник «Могила Т.Г.Шевченка» Черкаської області, за що був нагороджений пам’ятною медаллю. Є його роботи на малій батьківщині Т.Шевченка у Моринцях. Митець листувався і співпрацював зі старшим науковим працівником Інституту літератури Академії наук УРСР, з нашим земляком Федором Погребенником. На той час Ф.Погребенник був першим відповідальним секретарем ювілейного республіканського комітету з вшанування видатних людей. На його прохання І.Полатайчук проводив дослідницькі роботи з життя і діяльності В.Стефаника. Взяв участь у виставці робіт за його творами у м. Києві в 1970 році, також створив ряд робіт за творами Гната Хоткевича — на прохання того ж ювілейного комітету. Завдяки письменникові В.Ковалю у вісімдесятих роках І.П.Полатайчук знайомиться з О.Гончарем.

За тематикою книги «Прапороносці» створює писанки, які були вручені письменникові третього квітня 1985 року — на святковому вечорі з нагоди дня народження. У бібліотеці І.Полатайчука є три книги з дарчим написом видатного письменника. У 1992 році була організована історико-етнографічна експедиція, присвячена 500-річчю козаччини, на Чорному та Середземному морях. Виготовили два судна — точні копії козацьких «чайок». Організатори ставили перед собою мету популяризувати українські реліквії козацької доби, і цим прагнули ознайомити Європу з Україною. Запорозькі «чайки» заходили в морські порти і, звісно, була потреба в сувенірах. Різьблені тарелі, комплекти ножів, виделок, ложок із зображеннями козаків, а головне — писанки на козацьку тематику та багато унікальних речей, зроблених руками І.П.Полатайчука, разом з роботами інших майстрів помандрували в цікаву подорож. На довгі роки зріднила безкорислива дружба І.П.Полатайчука з відомим істориком, краєзнавцем Іваном Гончарем. Він неодноразово зустрічався з другом-однодумцем, допомагав йому збирати народні скарби для музею старожитностей у Києві. Серед експонатів музею теж є вироби уже знаного писанкаря з Гуцульщини.

Після виходу на пенсію, в 1990 році,  колишній вчитель  різьби по дереву натхненно працював на ниві розвою гуцульського мистецтва. Відчувши подих слави ще у розквіті літ, не.став невільником самолюбства та винагород. Його найкращими винагородами залишаються колишні учні і їхня творчість. Різьби по дереву навчив своїх онуків, яких у нього одинадцять, і п’ять правнуків.

З особливою теплотою розповідає про досвідченого педагога з багаторічним стажем директор Кутської ЗОШ Лук’ян Петрович Юсипчук. За самовіддану довголітню працю на педагогічній ниві І.П.Полатайчук цілком заслужено був нагороджений нагрудним знаком «Відмінник освіти». Його часто запрошували на свята у рідну школу — як бажаного гостя і щирого порадника.

Багата уява художника не виснажувалася з роками. За останнє десятиліття митець значно наповнив власну колекцію писанок і виробів по дереву і заповів своє творче надбання зробити музейним.

У селищі Кутах діє історико-краєзнавчий музей. Було б добре створити в ньому творчий куток унікальних робіт нашого талановитого земляка. І.П.Полатайчук — педагог і митець за покликанням. Допоки гори і гуцульська писанка, пам’ять про нього житиме в серцях вдячних нащадків, як про доброго чародія різця і пензля.

Микола Близнюк,
с. Старі Кути.

«Гуцульський край», №33, 26.08.2016 року

Share