Обриси Кут: погляд здалеку

Кути. Чарівні Кути. Частка Гуцульщини див. Вас вже не може забути Той, хто хоч раз тут ходив.

Декілька років тому ці слова написав житель Кутів пан Радл, а на музику їх поклав пан Маркіян Ковалюк. Ми співали цю пісню на стадіоні, коли відзначали 500-річчя селища. Пройшли роки, а Кути продовжують чарувати — прикарпатською природою, пам’ятниками старовини, римо-католицьким костелом і церквами.

Минулого року, після довгої відсутності, мені пощастило відвідати Кути, де я жила і працювала багато років, де маю багато знайомих, колег по роботі. В своєму листі хочу торкнутися кількох аспектів соціального, культурно-громадського і церковного життя селища.

На мій перший погляд, центр селища ніби став тісніший, вулиці — вужчі, великий рух транспорту. Кругом забудовано: крамниці, магазинчики, павільйончики і будки. Проте Кути змінилися набагато в кращий бік.

Візьмемо, наприклад, Кутську міську лікарню, де головним лікарем уже понад 30 років працює Ігор Ярославович Грабовецький, який користується повагою серед працівників лікарні і жителів селища.

В центральному корпусі лікарні, в поліклініці і в усіх добудовах зроблено євроремонт. Територія викладена плиткою, при вході побудовано капличку, де хворі і працівники можуть помолитися, заспокоїти душу і попросити у Бога здоров’я для себе і своїх рідних. У терапевтичному відділі — чистота і порядок. Хворі одержують кваліфіковану медичну допомогу. Я щиро дякую завідувачці терапевтичного відділення Оксані Михайлівні Пашковській, усім медсестрам і обслуговуючому персоналові за їхню корисну і благородну працю, за порозуміння і злагоду між собою, адже від них залежить здоров’я і життя людей.

Побувавши на станції швидкої медичної допомоги, де я працювала, побачила великі зміни в кращий бік. Приміщення відремонтоване і розширене, медпрацівники працюють побригадно, носять спецодяг, мають відповідну апаратуру, а також — два автомобілі швидкої допомоги. На виклики з’являються вчасно. Дякую фельдшеру швидкої медичної допомоги Марії Танасійчук за людяне ставлення до хворих, за те, що вона може розібратися у будь-якій ситуації і надати кваліфіковану медичну допомогу хворій людині.

Спостерігаючи за роботою працівників кухні, які дотримуються санітарних правил, я побачила, що вони стараються смачно приготувати їжу, адже це теж має велике значення для хворих людей.

У Кутах вже 25 років діє осередок Союзу українок, головою якого є шановна пані Богдана Баб’юк, почесною союзянкою — Марія Степанівна Бернюга, а секретарем — Віра Кулешір. Свої сходини союзянки проводять у відведеній їм кімнаті при селищній раді, яка гарно мистецьки оформлена чудовими українськими вишивками, у ній є багато цікавої і корисної літератури, книги обліку роботи осередку у фотографіях. Союзянки роблять багато добрих справ у культурно-громадському і церковному житті селища і України. Майже два роки вони співпрацюють з волонтерами, збирають речі, які відправляють для воїнів АТО і сиріт, беруть участь у культурно-масових заходах, організовують зустрічі з видатними людьми з діаспори, які проживали колись у Кутах, займаються вихованням підростаючого покоління.

У селищі є греко-католицька і православна церкви, римо-католицький костел. Щонеділі і в релігійні свята церковні дзвони сповіщають про служби Божі. Люди згуртовано, без амбіцій ідуть до тієї церкви, куди вважають за потрібне. В греко-католицькій служить отець Василь — розумно, тактовно і доступно. У своїх проповідях він звертається до парафіян з різними церковними і громадськими справами, з проханням про пожертви для бідних і хворих людей. Церква тримає тісні зв’язки зі школами. Територія навколо церкви вражає чистотою, на подвір’ї ростуть квіти, побудована і гарно оздоблена капличка, є лавочки, де можна після служби Божої посидіти, поговорити зі знайомими і просто відпочити.

У приміщенні селищної ради та в Народному домі зроблено ремонт. На римо-католицькому костелі встановлено годинник з курантами, а в центрі містечка розмістили літню естраду. Вирішено питання автобусного сполучення між Кутами і Вижницею. Встановлено лавочки в місцях відпочинку, посаджено більше двохсот дерев. У центрі відкрито аптеку, яка працює цілодобово. Аптека — прибуткова і може бути спонсором для хворих пенсіонерів, малозахищених жителів і сиріт.

При селищній раді створено музей. У ньому ще треба докласти багато праці, зокрема, потрібно обладнати приміщення шафами, вітринами, де можна розмістити експонати за призначенням, оформити фотовиставки з написами, поповнювати музей різними цікавими речами і матеріалами, адже містечко Кути — старовинне, має багату й цікаву історію.

Проблемою для Кутів є вивезення сміття, яке ніде дівати. Колись у селищі діяв дитячий садочок, який побудували за кошти лісокомбінату. Він був взірцевим на всю Україну. Тепер там пустка. Треба було би його відродити, бо місць у меншому і єдиному садочку не вистачає.

Дороги в Кутах і на всьому Кутському кущі — в жахливому стані, але така проблема по всій Україні, її треба вирішувати якнайскоріше.

Я думаю, що новообрана селищна влада в Кутах, депутати і підприємці, а їх майже п’ятсот, повинні наблизитись до людей, працювати чесно, добросовісно і віддано, допомагати хворим, пенсіонерам, малозабезпеченим і багатодітним сім’ям, сиротам і одиноким людям. Щасти вам в цій нелегкій, але важливій праці.

А ще хочу поділитися своїми враженнями побаченого і почутого на славнозвісному і горезвісному косівсько-смоднянському ринку-базарі. Славнозвісному тому, що коли хтось дізнається, що я родом із Косівщини, мені кажуть: «Ми знаємо, ми там були, там великий базар». А горезвісний тому, що не кожному під силу оглянути все, що там продають. Справа в тому, що територія ринку посилана великим гравієм. Дуже легко там впасти, побити голову, поламати руки й ноги.

Людей на ринку тьма-тьменна. Тут можна купити все, що хочеш: продукти харчування, предмети господарського вжитку, ліжники, сувеніри. Але найбільше вражають і милують око вишиванки — чоловічі, жіночі і дитячі, різних фасонів, узорів і кольорів. їх здебільшого купують туристи і гості з діаспори. Побудовано багато крамничок, магазинчиків, будок, павільйонів, де викладено багато товару, але до нього важко доступитись . Продукти харчування через недостатню кількість лавочок і столів продають прямо на землі, що не відповідає санітарним вимогам. Немає ніде лавочок, щоб можна було відпочити, походивши по камінню. Невже не можна хоч доріжки заасфальтувати, щоб мати можливість підійти до того чи іншого товару? Власники базару, ви повинні працювати для людей, щоб вони були задоволені. З милосердям ставтеся до старших людей, які, продавши в’язочку цибулі чи редиски, петрушки та кропу, заробили собі мізерну копійку.

К. Ткачук, м. Детройт (США).
«Гуцульський край», №30, 5.08.2016 року