В гостях у фізика чи лірика?

Добіг кінця довгий навчальний рік і надійшла приємна пора екскурсій, подорожей, розваг. У Смоднянському НВК довго роздумувати про те, щоб відвідати найперше, не доводилось. Зовсім поруч, як кажуть гуцули: «буком би докинув», музей старожитностей знаного в районі математика, фізика, досвідченого педагога Василя Васильовича Лаюка.

Вузенькою тінистою сільською вуличкою піднімаємося на пагорб і потрапляємо в оазис спокою, затишку. Одразу впадає ввічі чимала ділянка засаджена молоденькими деревцями: дубочками, буками, соснами, модринами, берізками. «За часів мого дитинства тут був невеликий ліс чи гайок, то я і вирішив його відновити», — розповідає господар, привітно зустрічаючи наш галасливий гурт.

Охайно скошена алейка обрамлена квітковим «бордюром». Повсюди таблички з написами, бо кожна місцина тут комусь присвячена: кіборгам, друзям, дітям, внукам. Ближче біля хати ваблять очі насиченими кольорами квітники. А папороть! За половину людського зросту, густа та пишна, мов сторожа оберігає хату з тилу. «В лісі накопав і повисаджував», — веде мову наш екскурсовод. Все тут доглянуто ним самотужки.

Сам будиночок, певно, ще батьківський, але дещо модернізований. З відчиненого вікна виглядає пильне око телескопа, націлене в небо. Зі слів господаря, у ясну погоду з нього можна спостерігати за місяцем.

Про те, що оселя ця незвична, переконуємось вступивши в середину. Бо в кімнаті, а не під стріхою, як це іноді буває, до стелі примостилось ластівчине гніздо!.. Пан Василь тішився крилатими гостями-співмешканцями, але кілька років тому вони чомусь не повернулися. Меблі в домівці, вочевидь, теж виготовлені власноруч. Ніби й не хитрі, але з «родзинкою».

Василь Васильович спочатку веде дітлахів до фізкабінету. Скільки тут різноманітних приладів, механізмів… Відвідувачі ще малі, фізики не вивчали, але про маятники вже дещо чули і захоплено спостерігають за плавними рухами. Відомі їм і молекули з атомами. Хтозна, може, котрийсь «чомусик», подивившись в цьому кабінеті кілька цікавих дослідів, і загориться любов’ю до «її світлості» фізики?

Далі простуємо до власне музею. Біля дверей стоять у барвистих гуцульських строях гуцул з гуцулкою (манекени, звичайно ж). В кутку кахляна піч. На кожній кахлі — інший орнамент. Хоч і не «годували» її дрівцями, а теплом від неї віє, бо ж кольори традиційні для косівської кераміки: коричневі, зелені, жовті. Є ткацький верстат і непосидам дозволено спробувати себе в ролі ткача. Є й терлиця, котра давно вже покинула обійстя наших краян. До стелі підвішена, як в давнину, колиска. До неї майстер приладнав вітрила, щоб цікавіше було. Важкі кам’яні жорна готові перемолоти на крупу майбутній врожай. А ще є вітряк, котрий займає чимало простору. До нього прилаштований генератор і, покрутивши лопасті, дітки спостерігають як загораються на стіні вогники світлодіодної гірлянди. Крім цього, є ще багато дрібніших експонатів.

Та чи не найбільш красномовно свідчить про широту інтересів Василя Васильовича його домашня бібліотека. Від підлоги і до самої стелі-полиці закладені мудрими книжками. Серед них фахові підручники з точних наук, українська і зарубіжна класика, книги з історії, міфології, детективи. Окремо — книги, видані і подаровані колегами, учнями, друзями. Бачили ми на обкладинках прізвища Анатолія Калитка, Василя Шкургана, Василя Дутки та інших знаних косів’ян. Обдивившись все довкола, послухавши спокійну розповідь, зупинивши мить за допомогою камери та випробувавши масивну гойданку у дворі, дякуємо ентузіастові і невтомному трудівникові Василеві Васильовичу Лаюку. А він гостинно запрошує приходити ще. Обіцяє продемонструвати веломобіль, повітряну рушницю — «малим цікаво буде». Дякуємо Вам, пане Василю, ще раз. Бажаємо нових здобутків!

Марія КИРИЛЯК,
вчитель англійської мови Смоднянського НВК.

«Гуцульський край», №25, 1.07.2016 року