Як сучасні релігійні секти маніпулюють українцями?

Французький письменник Оноре де Бальзак сказав: «Вірити в Бога – означає постійно сумніватися в Ньому». Часто саме сумніви, моральні, духовні та наукові пошуки спонукають нас розширювати свій кругозір, руйнувати стереотипні межі мислення. Проте, трапляються й випадки, коли сумніви перекреслюють усю внутрішню силу духу людини, затьмарюють її мислення і заводять до краю моторошної прірви розчарування.

Споконвіків (починаючи від язичництва і завершуючи християнством) невід’ємною частиною менталітету українців була велика релігійність, довіра позаземному авторитетові вищих сил та віра у свій рід, свою сім’ю і в самих себе. З часом світ і наша країна змінювались – і не завжди на краще. Криваве XX століття завершилось, але нова доба принесла Україні й нові випробування – революції, війну, непереборне бажання не просто вижити, але й стати вільними по-справжньому. Сьогодні кожен шукає Бога у свій персональний спосіб: хтось у Церкві, інші ж люди стають заручниками сект, часто деструктивних.

Чому так трапляється, і чи може сучасна Церква, незалежно від конфесії, стати тим храмом, де кожне віруюче серце, насамперед молодих людей, знайде мир і опіку, щоб не вирушати у мандрівку, з якої не завжди зможе повернутись?

Своїм професійним поглядом щодо цієї проблеми із «Духовною величчю Львова» поділився Андрій Васьків, експерт в області релігії, канд. істор. наук, доцент кафедри теорії та історії культури філософського факультету Львівського національного університету імені І. Франка: «Якщо ми говоримо про молодь, то справді небезпека потрапити під вплив релігійної секти велика. Саме в юному віці у людини починає формуватись індивідуальне релігійне «Я». І на нього здійснюється потужний вплив на різних рівнях: економічному, політичному тощо.

Часто молодь, та й старше покоління теж, потрапляють в поле зору деструктивних релігійних течій. Ці нові течії надзвичайно оманливі та привабливі. Користуючись продуманою стратегією, вони маніпулюють на соціальних та психологічних негараздах й страхах людини, відчуваючи її приховане бажання заховатись чи ізолюватись від своїх проблем, знайти моральну опору, пропонують ту опіку, яку людина не може або не знає як отримати від традиційної Церкви. Бо часто Церква в силу обставин не вповні здійснює свою душпастирську місію. Тому такі секти легко знаходять своїх адептів, розчарованих в житті. Додам, що секти – це зокрема камерні спільноти, де у кожної людини є фіксоване членство. В такій спільноті людина відчуває себе важливою, причетною до чогось великого, не байдужою іншим.

Керівники сект або «ловці душ» починають спілкування з такими людьми із щирої розмови, допомоги, а потім впливають на психіку настільки витонченими методами, що їхні жертви готові віддати не просто своє майно, а й ціле життя присвятити служінню цьому культові. Таке собі «brain washing» («промивання мозку»). Варто сказати, що не всі секти є негативними. Деколи вони насправді допомагають людині, яка втратила себе. Забороняти чи критикувати секти не завжди доречно, адже кожна людина – вільна і має право вибору – вступати чи ні в цю організацію. Проте слід вивчати такі організації, якщо ж секта справді є деструктивною, переступає життєвий ореол існування людини, заважає суспільству і негативно на нього впливає – з таким явищем слід боротись. Сьогодні, в час війни та державної кризи, ці організації мають шанс ще більше посилити свій вплив на людину, яка не знаходить душевного затишку та відповідей на філософські світоглядні питання в традиційному релігійному середовищі».

Статистика стверджує, що палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та Церкви в суспільному і громадському житті нації. Слід зауважити, що в такій ситуації традиційні Церкви сприймалися певною частиною суспільства, зокрема молоддю, як структури далекі від самої людини, її потреб та негараздів. На жаль, така тенденція не виняток й тепер.

Марійка Швигора

Share