«Кронрим: Паралельний світ» — фільм, який знімає молодь, для молоді

Кожне покоління народжує своїх кумирів – у політиці, в мистецтві, музиці чи кіно. За останні роки вітчизняний кіноматограф почав подавати ознаки життя, а українські стрічки займають не останні місця на міжнародних фестивалях.

Олесь Юсипчук – молодий і талановитий кінорежисер. Народився у Києві, але більшу частину свого життя провів у Косові. Батьки Роман і Наталія Юсипчуки – художники, викладають у Косівському інституті. Отож, не дивно, що Олесь змалечку захопився малюванням. Закінчив Косівське училище ПДМ і вступив у Київський національний університет кіно, театру та телебачення ім. Карпенка-Карого.

Вчиться на режисера. Під час зйомок фільму  «Тіні незабутих предків»  Олесь був художником, автором титрів. А тепер Олесь Юсипчук  і його товариш  Олександр  Нарижнєв працюють над фільмом «Кронрим». Це унікальний для України проект –  перша містична псевдодокументальна комедія. Зйомки почнуть у березні цього року, але команда вирішила зробити сюрприз і зняти малометражний фільм «Кронрим: Місія Різдво», який знімали в Косові. Студенти Косівського інституту мали можливість не тільки поспілкуватися із режисерами, але і знятися у малометражному фільмі.

Нам вдалося взяти інтерв’ю в Олеся Юсипчука.

— Як виникла ідея фільму «Кронрим»?

— Ми з моїм товаришем та однокурсником Олександром Нарижнєвим ще на третьому курсі об’єднали зусилля і зняли фільм   «Кронрим: Паралельні світи». Спочатку це був «стьоб». Ми знімали заради розваги, придумували сценарій самі, розробили костюми, вигадали чудовиськ, відзняли. Коли ми його показали, він зробив такий фурор, на який ми не сподівалися. Ми зрозуміли, що це в «тренді», що це цікаво.

— Що таке «Кронрим»?

— «Кронрим» – це команда мисливців на чудовиська, походить від слова «чудо». Ми ні в якому разі не хочемо робити фільм жахів чи трилер. Це пригодницька комедія. У нашому житті має бути більше усмішок і хорошого настрою,  тому ми пішли таким шляхом.  Слово «кронрим» має свою історію – таку назву має слов’янське божество, персонаж,  який боровся з «потойбічними силами» і не пускав їх у наш світ. На його честь ми назвали команду, яка  утримує баланс  між світами.

— Розкажи про свою команду.

— З режисером Сашком Нарижнєвим  у  нас багато схожих думок та ідей. Нам комфортно працювати разом, тому  об’єднуємо наші сили у спільний проект. Наша команда  розширюється. З нами працюють Марина Петренко – чудовий художник-постановник,   оператор-звукорежисер, а також Таня Глушко – прекрасний адміністратор. У нас чудовий продюсер – мій старший брат Богдан Юсипчук, хороші партнери  – «Ukrainian Cinema Vilage». Зібралася команда, яка бачить хорошу ідею,  вкладає  у неї всю свою душу.

— Поясни — як ти наважився  змінити професію і стати  режисером?

— Є така банальна річ як рух: от як тільки ми зупиняємося — ми «помираємо». Завжди треба прагнути чогось більшого. Я не кажу, що режисура — це більш цікаво, ніж художнє мистецтво. Я п’ять років тому закінчив училище,  продовжую малювати, працюю художником у фільмах, малюю мультфільми. Коледж мені дав дуже багато, але мені хотілося чогось більшого,   хотілося, щоб образи, які я придумував,  розмовляли, рухалися. Якщо в людини є якась мрія, ні в якому разі не можна її відкидати. Завжди потрібно тягнутися до  більшого та не зупинятися на чомусь одному, мовляв: «Ось я взяв Бога за бороду,  і все — я щасливий». Ні, завжди треба йти вперед.

Розмову записала Тетяна ЛУЦЬКА,
студентка ІІІ курсу  КІПДМ.