Еміграція жителів села Тюдова в ХХ столітті

Слово «Еміграція» означає переселення, вимушене чи добровільне, з батьківщини, в іншу країну, зумовлене різними причинами, а саме: економічними — трудова еміграція, політичними — політична еміграція, релігійними — релігійна еміграція. Як вона відбувалася?

Західноукраїнські землі в результаті трьох поділів Речі Посполитої у 1772, 1793, 1795 роках опинилися під владою Австрійської імперії до 1918 року, з 1868 року вона стала називатися Австро-Угорщина.

У березні 1848 року в Австрійській імперії почалася революція. 15 березня 1848 року австрійський цісар Фердінанд І проголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликання парламенту (рейхстагу). В критичний момент уряд, прагнучи не допустити участі в революції наймасовішої суспільної верстви — селянства, пішов на скасування кріпосницької системи. В Галичині панщину відмінили у квітні 2848 року.

Суть селянської реформи 1848 року зводилася до трьох положень: 1) ліквідація юридичної залежності селянина від поміщика; 2) наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; 3) сплати селянами поміщикам вартості кріпосних повинностей. Формально селяни мали право зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі земель поміщикам були відведені найкращі угіддя, ще й прирізано частину селянських земель. Селянська реформа загострила проблему сервітутів, тобто лісів і пасовищ. Слово «сервітути» означає звичаєве чи законом встановлене право користуватися частково чи спільно чужою власністю. На правах сервітуту до реформи 1848 р. селяни спільно з поміщиками користувалися лісами, пасовищами, луками. Після реформи сервітути були віддані поміщикам і селяни за користування лісами і пасовищами змушені були сплачувати визначену поміщиком ціну. На практиці це означало, що юридично вільний селянин попадав в економічне кріпацтво.

Тяжкі економічні умови примушували селян кидати батьківщину і шукати кращої долі в чужих краях. В кінці ХІХ ст. почалася масова трудова еміграція — переселення до Канади, США, Бразилії і навіть до Австралії.

В деяких селах дуже багато людей покинули свій рідний край. У нашому селі Тюдові такої масової трудової еміграції не спостерігалось. Щоправда, житель с. Тюдова Воротняк Василь Михайлович, 1897 року народження, наприкінці 1920-х років опинився на роботі в Чехії, а в 1931 році вже був у Канаді, де прожив 27 років. Повернувся додому після Другої світової війни. В 1958 році одружився з тюдівчанкою Марією. Помер в 1983 р., маючи 86 літ. за нього так і казали в селі «американець».

Додяк Михайло — рідний брат Євдокії Грицькової наприкінці 1930-х років відкрив свій власний магазин у Польщі, а потім переїхав до Канади. Робив ліжники, сумки, різні речі своїми руками і продавав.

В 1986 р. до нього в Канаду приїхала племінниця Ганна і залишилася там жити.

Наприкінці ХХ ст. до США поїхали Слижук Іван Іванович, його дружина Тетяна, дочка Романна, дочка Лілія з чоловіком Іваном Щербенком. Проживають там досі.

Проживає зараз в Канаді, місто Торонто, Фірчук Іван Дмитрович, 1920 р.н. Емігрував після того, як дивізія «Галичина» була розбита під Бродами в липні 1944 р. В м. Торонто володів своїми магазинами. Зараз на пенсії. Це політична еміграція.
Наше село розташоване на лівому березі річки Черемош, яка колись була кордоном між Польщею та Румунією. 17 вересня 1939 р. на територію нашого села вступили війська Червоної Армії. Була встановлена радянська влада, а на правому березі Черемошу була Румунія. Людей з нашого села весною 1940 року почали виселювати в Рогатинський район, Коршівський район, а хто міг — до якоїсь рідні в інше місце. Виселювали тільки тих, які проживали в так званій полосі 800 метрів від річки, прикордонній полосі між УРСР та Румунією.

2 серпня 1940 рок до складу УРСР було включено Північну Буковину. Полоса була ліквідована і люди повернулися в свої домівки. Під час Другої світової війни в нашому краї і нашому селі діяла Українська Повстанська Армія. Її боротьба за самостійну Україну продовжувалась і після війни. На 1947 рік багато учасників УПА загинули, багато було під слідством або вже засуджені радянською владою. Їхнє майно конфіскували до держави, а сім’ї виселювали.

Найбільше про ці події в нашому селі пам’ятає Івасюк Катерина Дмитрівна, 1927 р.н., яка теж була виселена. Вона згадує: «Тюдів виселювали пізньої осені 1947 року. Виселили 40 сімей з Тюдова в один день. Погрузили всіх в один вагон в Заболотові і повезли в м. Караганду, Казахстан».

Івасюк Катерину, а тоді Воротняк виселили разом з мамою Воротняк Калиною Семенівною, 1885 р.н. Приїхали в Караганду. Ви грузили всіх з вагонів, забрали на роботу. Спочатку проживали в зоні для військовополонених німців, а потім у збудованих самими людьми фінських будиночках. Мама померла в серпні 1949 року, там похована. Катерина повернулася додому через 8 років. Майно було конфісковане, хата розібрана і віддана в Кути, все починала з нуля.

Виселили також сім’ю Фірчука Андрія Танасійовича з сім’єю, все конфіскували. Повернулися в 1959 році (Друнцьові). Виселили всю сім’ю Довганюк Гаврила Івановича, який там помер і похований. Пробули вони там 18 років. Проживали в селищі Карагайми Карагандинської області.

Івасюк Катерина, Довганюк Василина, 1927 р.н., змогли пригадати прізвища інших виселених з Тюдова, але не всіх. Вони назвали таких: Бісюк Петро Семенович, Скульчук Василь і Євдокія, Чоборяк Юрій та Танасій (він не доїхав, захворів і викинули з вагону), Власкові, Самовиндюки, Гурей Іван та Марія (Ткачикові), Луканюк Василина з дочкою, Косович Параска, Івасюк Олексій Іванович, Додяки (Андрійкові), Довганюк Дмитро (Сумаринин).

У книгах сільської ради є записано про такі виселені сім’ї: Буряк Василина Григорівна, Лівак Ганна Дмитрівна, Гурей Михайло Іванович, Фірчук Юрій Якович, Фірчук Андрій Танасійович та Луканюк Василина Степанівна, які вже згадані вище.

Виселення під час колективізації Тюдів обминули, бо в 1951 р. людей силою заставили піти в колгосп.

VKOdnoklassnikiLiveJournalПоділись