Адміністративно-територіальна реформа: запитань більше, ніж відповідей

Про необхідність проведення адміністративно-територіальної реформи говорять давно (почали ще за президентства Л.Кучми) і безрезультатно. Верхи не хочуть випускати з рук владу і супутні приємні бонуси. Інфантильні керівники низової ланки (таких чимало) бояться брати на себе всю повноту відповідальності за добробут і економічний розвиток рідного села чи містечка. Деякі законодавчі акти щодо об’єднання громад і їх подальшого функціонування досі перебувають у стадії проектів і обговорення. Просвітницьку роботу з населенням практично ніхто не веде. Ну пересваряться з цього приводу люди на сході села чи депутати на сесії місцевої ради, дещо почують по телевізору чи вичитають у газеті, а решту дофантазовує песимістичний досвід попередніх реформ.

Голова районної ради Михайло Шатрук влучно проаналізував ситуацію, що склалася, одним реченням: «З цього приводу виникає більше запитань, ніж відповідей». Такий висновок він зробив на зустрічі голів місцевих рад, де вчергове обговорювали реформування. Голова райдержадміністрації Зеновій Томащук спільно з Михайлом Шатруком переконували присутніх у тому, що нову Україну зі старим адміністративно-територіальним устроєм побудувати не вдасться. Відсталу авторитарну радянську систему необхідно замінити на сучасну модель управління, адаптувати її до нових викликів.

«Нинішня система влади працює відмінно, але… на себе, — переконував учасників наради заступник керівника апарату, начальник організаційного відділу апарату РДА Микола Сусак. — В Україні необхідно створити таку структуру, яка працюватиме на людину і суспільство, а не на бюрократію».

Адміністративно-територіальна реформа для України — це, образно кажучи, шанс пересісти з морально застарілої «Волги» (до якої перестали виробляти запчастини і яка споживає багато дорогого бензину), на надійний, економний, потужний і швидкісний автомобіль європейського зразка.

Отож, після визначення стратегічної мети — адміністративно-територіальна реформа назріла! — учасники наради перейшли до обговорення її тактичних деталей. Голови місцевих рад уже майже звиклися з думкою про те, що на території Косівщини буде три адміністративних центри: Косів, Кути і Яблунів. У повітрі витає ідея створення ще одного центру (як виняток) — можливо, у Космачі, а то й кількох додаткових. Такі пропозиції планують лобіювати на вищому рівні і пов’язати їх з гірською специфікою Косівщини.

Найбільше  проблем  виникає тоді, коли населеним пунктам треба визначатися, до кого приєднуватись. Одних лякає віддаленість адміністративного центру, наприклад, Трач і Микитинці заплановано приєднати до Космача, що виглядає абсурдно з географічної точки зору. Багатьох непокоїть питання, на яких засадах відбуватиметься об’єднання, чи не обділятиме центр «приймаків» увагою і коштами?

Є чимала армія голів місцевих рад, які переконані, що після реформи стабільна фінансова допомога держави у вигляді субвенцій суттєво знизиться, і села залишаться наодинці зі своїми проблемами. Однак чи не головним (і популярним серед пересічних представників громад) аргументом проти об’єднання є фраза: «Після того, як сільську раду ліквідують, за довідками доведеться їхати за тридев’ять земель».

Якщо не вдається знайти розв’язок задачі, мудрі люди радять сформулювати питання по-іншому. Саме це зробив голова РДА Зеновій Томащук, коли заявив, що система видачі різноманітних довідок давно себе вичерпала і стала бюрократичним гальмом для позитивних змін. Не варто зберігати фінансово і взагалі ні до чого неспроможні сільські ради виключно заради продукування нікому не потрібних папірців. Треба йти іншим шляхом — зменшити кількість довідок до розумного і оптимального переліку, навчити чиновників брати потрібну інформацію не з паперових гросбухів, посилаючи за ними громадян-посередників, а отримувати її самим — з електронних баз відомостей.

На нараді був цікавий епізод, який підтвердив тезу про небажання «верхів» змінюватись. Один із сільських голів цікавився, чи буде мати печатку староста? Староста — це виборна посада у тих населених пунктах, які приєднаються до адміністративного центру. Староста автоматично входить до складу виконавчого комітету об’єднаної громади.

В українських гетьманів символом влади була булава, в бюрократів — печатка. її можна гонорово носити в кишені, ставити або не ставити на документи і довідки, узаконювати і фальсифікувати рішення і т.д і т.п. —запитайте у прокурорів та адвокатів, вони знають багато цікавого про поставлені де треба і де не можна печатки.

Сільських гетьманів заспокоїли — печатка буде. Навіть більше. Кожна об’єднана територіальна громада має право затверджувати положення про старосту, в якому можна передбачити для них додаткові індивідуально-специфічні права та обов’язки.

Голова РДА Зеновій Томащук і голова районної ради Михайло Шатрук переконували голів місцевих рад у необхідності і невідворотності адміністративно-територіальної реформи, просили їх від емоційних обговорень переходити до прийняття конкретних рішень, визначитися нарешті, хочуть чи не хочуть вони об’єднуватися з іншими селами. Михайло Томащук нагадав про те, що процес адміністративно-територіального реформування у багатьох європейських країнах теж проходив складно, у Данії він тривав понад 10 років, а у Польщі деякі громади досі роз’єднуються і об’єднуються.

Водночас керівники районного рівня нагадали головам рад про те, що законодавець дає можливість громадам гуртуватися добровільно. Якщо котрась цим правом не скористається, тоді об’єднувати їх будуть у інший спосіб.

Інтуїція і досвід підказують, що після слова «добровільно» наступним буде «примусово».

А взагалі деякі новації і реформи схожі на картопляну епопею часів царювання Петра Першого. Ніхто тоді не знав, що таке картопля і як її їдять, ніхто не хотів її садити і споживати. Зате тепер без неї не можемо жодного дня прожити. Залишається сподіватися, що адміністративно-територіальну реформу українського взірця чекає таке ж багатообіцяюче майбутнє.

Аліса МУДРИЦЬКА.
«Гуцульський край», №25, 19.06.2015 року

Share