«Євромайдан», Київ (част.1) 15.12-24.12

Активна фаза протестів в Косові розпочалась 22 листопада і тривала на початку грудня. Ініціатором косівського «Євромайдану» стали студенти КІПДМ ЛНАМ. Це були неполітичні акції на підтримку європейського курсу країни. Також, палатки в центрі міста були і від опозиційних сил Косівщини. Як незалежний журналіст та громадський діяч, я підтримував новий студентський рух інформаційно. Проте, угода про асоціацію з ЄС не була підписана, а її прихильників міліція розігнала з майданів по всій Україні. Стало зрозуміло, що ситуація сильно погіршилась і було вирішено всім їхати на Київ. Я провів на «Майдані» 8 незабутніх днів і лише зараз поділився своїми думками і враженнями, коли емоції вже вляглись і можна більш об’єктивно і тверезо оцінити побачене.

«Косівська палатка»

Мені пощастило, адже якраз за кілька днів до мого приїзду була встановлена «Косівська» палатка, організована координатором «Євромайдану» від Косівського району, — Олегом Соломченком. Нашу військову палатку знайти досить легко – вона знаходиться на вулиці Хрещатик. Ліворуч «Будинок Профспілок України» та вихід з метро «Майдан Незалежності», а праворуч — «Сбербанк Росії» та ресторан «Два Гуся». Зразу за палаткою розташована велика барикада в бік Європейської площі, яку наші хлопці і обороняють. Перед нами стоять ще кілька палаток з коломийськими людьми, яких реально дуже багато на «Майдані», а праворуч також є «Правий Сектор», — компанія хороша!)

Раніше, наші люди були змушені сидіти просто неба чи грітися в інших палатках, а ночували в «Жовтневому палаці» та КМДА. Свого місця не було, а зараз вже з’явився пункт збору та обігріву. Частину людей з Косівського району та багатьох з Львівської області взяв до себе, на безкоштовне проживання, Віктор Пилипишин, в готель «Експоплаза» на Нивках. Тоді, перед виборами у Верховну Раду, він показово підтримував «Євромайдан», а на другий день після перемоги одразу вигнав всіх протестувальників зі свого готелю. От і вір політикам, після таких подій на Майдані — кожен показує своє справжнє лице!

Загалом, погода в Києві сприяла протесту, адже було відносно тепло і сухо, як на кінець грудня. Бо якби йшов часто дощ чи сніг, то довго в палатці люди б не витримали. Але все одно було досить сиро від туману на вулиці і холодно вночі. Дрова швидко набирали вологу і коли ними розпалювали «буржуйку», то вся палатка була повна диму. Люди спали на дерев’яних стелажах 10 см. висотою над бетонною плиткою. І хоч пічка горіла без перерви, але від землі тягнуло добряче. Тому не дивно, що хлопці швидко хворіли і сильно кашляли. І я з «Майдану» приїхав дуже хворий і ще довго не міг вилікуватись. На початку, коли лише розклали палатку, не було все так якісно зроблено і налагоджено, як зараз.
Теплого одягу не вистачало, було кілька покривал, але досить тонких. Їжу треба було брати в «Будинку Профспілок України», чекаючи поки прийде твоя черга півгодини чи навіть і більше.

Зараз в Косівській палатці все набагато краще і організованіше, — тепло, ситно і хороша компанія гарантована. Головне, щоб було бажання їхати і боротися за своє майбутнє!

Майдан

Я, звісно, багато читав про «Євромайдан» в Інтернеті та дивився по ТБ, але коли побачив все на власні очі, то враження були набагато сильніші. Хмари диму від бочок та пічок вкривали всю площу Незалежності та прилеглі вулиці. Навколо тебе дуже багато людей – всі різні, але єдині в бажанні змін для країни. Ця загальна солідарність, миролюбивість, доброта, щирість, щедрість – найкращі якості української нації, як ніколи яскраво проявили себе саме на «Майдані». Кажуть, що це нова «Київська Січ» і це справді дуже вдале порівняння, але тисячі слів, відео та фотографій не замінять одного дня проведеного на «Майдані». Бо це найважливіше соціо-культурне явище в житті країни за весь час «незалежності».

Тоді в грудні ситуація була подібна до «Помаранчевої революції» і люди щиро вірили, що мирним шляхом можна змінити владу і ситуацію в країні шляхом дострокових перевиборів.

Барикади ще не були такі високі та укріплені як зараз. Ситуація була дуже спокійна, аж занадто, як на мій погляд – бо після побаченого в Інтернеті і на ТБ виглядало, що в Києві революція, а реально було більше схоже на дискотеку. Хоча варто зазначити, що не всюди було так весело та позитивно. Наприклад, коли я потрапляв на Хрещатик, ближче до будівлі КМДА, яка на той час контролювалась ГО «Спільна Справа», то відчувалося напруження в людях і сум – вони не ходили до сцени і не слухали дискотек, а зосереджено несли варту і досить мало розмовляли. Ця різниця була дуже помітна в людях – тут стояли ті, хто не вірив в мирне вирішення конфлікту, по крайній мірі так мені здалось.

Варто також відзначити важливу роль традиційних церков України, які активно підримали людей на «Євромайдані». Це великий плюс, коли нація об’єднується і священники та монахи різних конфесій, яких багато на «Майдані», доклали максимум зусиль для підтримки змін в країні. Також, важливим елементом життя «Майдану» є його самоорганізація. Приємно бачити, що кожен старається долучитись і допомогти в міру своїх можливостей. Жоден не сидить склавши руки. Якщо б таку активність люди застосували в масштабах країни, на корисні громадські проекти, то країна була набагато краща!

Я приїхав на «Майдан» як незалежний журналіст і дуже радий, що мав таку нагоду – це те що ми будемо розказувати нашим дітям та внукам, адже зараз твориться наша історія — або ми стаємо в ряд з Росією і Білорусією, або ближче до Польщі, Литви і Чехії. Вже три місяці триває протистояння і геть невідомо, чи ми переможемо, але однозначно в грудні в мене і всіх інших людей було набагато більше опитимізму, ніж зараз. Адже багато хто сподівався на політичні та економічні санкції країн Заходу, як спосіб тиску на владу.

Я не бачив на Майдані страху, — лише ментальна єдність і солідарність. Це дуже сильне відчуття, коли гімн України тисячі співають так щиро, що хочеться плакати. Та навіть ОУНівське вітання «Слава Україні» в центрі Києва теж справляє сильне враження!

Акція «Революційний Миколай»

Для мене найбільш очікуваними святами в році є Різдво і день Святого Миколая. Можливо, саме тому я в житті часто виконував роль Миколая чи Діда Мороза. Під час навчання в Інституті Журналістики, ми кожного року їздили в дитячий будинок з Києва в Березань, з постановкою 19 грудня. Тому коли Рената запропонувала мені стати Миколаєм на «Майдані», я звісно погодився без вагань. Напевно, така моя доля і ще й борода файно відросла!).

Все почалося з ідеї Рени, яку підтримали кілька друзів, в тому числі і я. Спочатку я мав забезпечувати музичний супровід на дарбуці чи джембе, але музичних інструментів дуже мало на «Майдані», навіть не таких екзотичних. Тому зосередився на іншому — ніколи в житті не робив орігамі, але хотів навчитись. Виявилось, що це дуже просто і швидко – достатньо лише чітко виконувати певний порядок дій. А робити цікаві речі в хорошій компанії, то просто одне задоволення!

Спочатку все виглядало, як локальна ініціатива студентів, але з кожною годиною масштаб акції зростав, як і кількість її учасників. За два дні було зроблено аж 3500 пташок орігамі з кольорового паперу, де на кожній було написане побажання. Згодом ці подарунки мали розлетітися «Майданом», а в першу чергу для охоронців на барикадах. Під час підготовки акції нам з рекламою допомогли журналісти.

Також багато з них обіцяли підтримати нас інфомаційно під час самого святкування, але залишився лише «5 канал». Серед нас навіть був студент, якого побили вночі 30 листопада і на його обличчі ще залишались сліди від побиття…

Ввечері до нас приєднався музичний супровід (гітара+баян) і стало набагато веселіше. До того ж пан Михайло з Києва, який грав на гітарі ще й файно співав і було вирішено всім разом виконати хіт «Ой хто, хто Миколая любить…» Коли ми вкотре репетирувати пісню, до нас підійшов ведучий зі сцени і запропонував виступити. А чому б ні?

До речі, добратися до сцени не так і просто було – кількість охорони і кордонів на підступах вражала, не менше ніж на барикадах точно, а то й і більше).

І ось, нарешті, ми на сцені. Рената розказала про нашу акцію, а потім я, від імені Святого Миколая, привітав людей з великим святом, а політикам обіцяв різочку). Також, не забув розповісти і про «Садибу Святого Миколая» в нашому районі. Переді мною стояло десь тисяч 5 людей, які дуже гарно реагували на мої слова і підтримували оплесками. Тому я вирішив в кінці зробити невеличку імпровізацію, про яку ніхто не знав).

Попросивши співачку Руслану зробити «бітбокс», я зачитав реп про рідне місто Косів. Також, одночасно вона підіграла на тамбуріні. Для всіх це виявилось приємною несподіванкою і можна сказати, що це був мій найкращий концерт і найуспішніший виступ в житті. Ще наші музики заспівали і заграли кілька пісень і рушили колоною до першої барикади під оплески тисяч людей.

Ходили ми з піснями і музикою десь дві години, поки обійшли весь «Майдан» і всі 6 барикад. Люди реагували переважно позитивно, але на барикадах видно було, що багато чоловіків втомлені і їм, м’яко кажучи, не до свята. Хоча молодь та діти були дуже раді бачити Миколая і зробити на пам’ять фото з ним).

Напевно, таким ментально і фізично виснаженим я ще не був ніколи. Всю енергію я віддав людям на Майдані, а фіолетова ковдра, яка служила мені одягом виявилась дуже важка. Та і шапка теж була нелегка, але в загальному все пройшло краще, ніж можна було очікувати.

Це було найкраще святкування дня Миколая в моєму житті, тому щиро дякую всім, хто допомагав нам зробити справжнє свято на «Майдані». Детальніше про акцію «Революційний Миколай»  — розповідає організатор Рената.

Підсумок

Я був на «Майдані», коли Янукович без жодних проблем підписав стратегічні угоди з Росією, а на довиборах 5 «проблемних округів» до Верховної Ради виграла не опозиція, а провладні кандидати.

Перемогти вдалося лише на 2 округах і це в найактивнішу фазу протистояння. Я довго не міг в це повірити і це однозначно говорило, що Майдан програє. Влада змінила тактику від агресивного (силовий розгін), — до пасивного (повне ігнорування існування «Майдану» та вимог його активістів). І як ми бачимо, другий спосіб набагато дієвіший. «Можете хоч рік стояти в центрі Києва і мирно танцювати і співати. Головне – не виходьте за межі барикад і не блокуйте адміністративні будівлі в урядовому районі. Дайте нам змогу красти далі і робити все що ми хочемо» — приблизно так можна зрозуміти дії влади.

Хоча чи могло бути по-іншому? Коли багато киян живуть звичним життям і найбільший прояв їх громадянської позиції — це на вихідних зробити фото на барикадах з друзями чи дітьми. Ніби, як похід в кіно чи зоопарк, але ще крутіше, з адреналіном. Якщо ти йдеш між молодих людей, а вони між собою говорять: «Сматрі што надєлалі з центрам Кієва, одні бамжи здєсь і ванаєт димам». І жодного слова не чути чому цей Євромайдан стоїть і які його конкретні цілі та вимоги – багато хто взагалі не розуміє, чому люди там зібрались.

Одна з причин такої реакції — проросійська пропаганда більшості українських ЗМІ. Але також це відбувається тому, що сам Майдан за 3 місяці існування не виробив єдиної інфомаційної політики – немає ні єдиного сайту чи представництва в соціальних мережах, ні місцевого телебачення чи радіо, ні газети. Інформація на Майдані поширюється дуже погано. Іноді люди дзвонять додому в Косів, щоб дізнатися, що ж відбувається в Києві. Мені, як журналісту це дивно, бо відсутність власного інформаційного забезпечення залишає місце для пропаганди та провокацій, які залишаються без відповіді.

Додому я повертався з важким серцем. Чого лише варті фільми, які показують в автобусах «Косів-Київ». Весь час поки їдеш – дивишся лише російські фільми. Один із них був про молодого лейтенанта, який повертається після війни в рідне село на Поліссі, щоб героїчно розбити банду УПА. І так цілих 12 годин – як то кажуть: «проти чого боролись на те і напоролись». Чи можна від киян та східняків вимагати свідомості, якщо самі косівчани дивились ці фільми їдучи, як на «Майдан» так і з «Майдану», і ніхто не попросив включити щось інше.

«Майдан» програє і людей стає все менше. Очевидно, що час, коли такі акції були масові пройшов. Але опускати руки не можна – треба боротись до кінця, бо в іншому випадку російські фільми з автобуса стануть реальністю в нашій країні.

Фотоальбом «Косівчани на ЄвроМайдані у Києві»

Тарас Пасимок