Критичні думки щодо ситуації в Україні

В Україні класична революційна ситуація (як із підручника марксизму-ленінізму): верхи не можуть, низи не хочуть. Однак попри всі скандування і заклики політиків, революція сама по собі не відбувається. Її організовують, нею керують, у ній беруть участь. Наразі український народ показав, що він готовий робити революцію вже і негайно. Однак, серйозне розчарування викликає політичний провід.

Так звана «опозиція» наразі робить помилку за помилкою і єдине, на чому ще тримається революційна ситуація, це безглузді і неадекватні дії влади. Найголовніша помилка керівників «революції» – це неготовність брати на себе владу, відповідальність, розприділяти обов’язки і приступати до нормального революційного процесу. Доки цього не буде зроблено, наша революція і буде такою ж беззубою і, врешті-решт, у влади в такій ситуації набагато більше шансів добитися перемоги.

Просто опозиції треба негайно і повною мірою перебирати владу в країні. Треба створювати альтернативний уряд, призначати керівників міністерств та відомств, перебирати владу на місцях, у регіонах. Треба, щоб були люди, які готові офіційно говорити від імені держави, а не вилізти на трибуну і горлопанити безглузді гасла, тим більше не визнаючи ніяких переговорів із владою. Інакше нема куди переходити державним чиновникам, силовикам, нема із ким розмовляти офіційним іноземним та міжнародним органам.

Коли заклики до силовиків переходити на бік народу лунають від хлопців і дівчат на майдані, то це нормально, але якщо таке собі дозволяють політичні керівники, то це є верхом безглуздя. Бо їм потрібно чітко знати хто їм віддає накази і відповідає за ситуацію і в якому статусі чи ранзі він перебуває. Те ж саме з чиновниками, від яких залежать казначейські рахунки, інфраструктура і все решту. Хто їм віддасть накази чи розпорядження? Хто за це візьме відповідальність? Те ж саме із міжнародною спільнотою. У якому статусі перебуває зараз опозиція, щоб вести із ними переговори? Що вони можуть заявити офіційно, як державні очільники, а не як лідери своїх партій? Із цього всього виходить, що наразі, до створення паралельних владних структур єдиною формально легітимною владою в державі залишається обридлий і ненависний усім режим Януковича, а він сам – офіційним главою, який має право розпоряджатися. Поки не буде створено таких структур, не буде кому віддавати накази на державному рівні. А просити і тиснути з вулиці проти озброєної банди – метод неефективний. Більше того, апріорі приречений на провал. Цей крок уже давно на часі, тим більше, багато іноземних політиків і міжнародних посередників заявили, що влада в Україні втрачає легітимність. Але наразі їм просто нема до кого звертатися. Офіційно підтримати опозицію вони не можуть, оскільки та сама зараз не перебуває в офіційному статусі, а якщо це зробити, то це вже буде втручання у внутрішні справи країни. Смію припустити, що багато чиновників і силовиків теж перейшли б на бік альтернативної влади, яка, до того ж, отримала б значний вотум народної довіри.

Якщо з боку опозиції не почнеться нарешті формування паралельних і дієвих органів центральної і місцевої влади, то це прирече усю ситуацію на поразку. Я не припускаю, щоб вони самі цього не усвідомлювали, бо ж люди не перший рік у політиці. Але їхня дурнувата обережність межує із відкритим боягузтвом. Звичайно, за такі дії в разі неуспіху вони можуть поплатитися як організатори державного перевороту, але революційна ситуація в якій опинилася країна вимагає негайних і рішучих дій. Якщо вони цього не зроблять, ситуація буде приречена на провал.

Назар Розлуцький

Share