Команданти Старшинських шкіл ОУН, повітові та районні провідники ОУН, повітові референти ОУН, сотенні УПА села Вижній Березів

Васкул Петро Васильович (Сабадюків) (08.05.1895 – 02.08.1941, м. Городенка) – сотник УГА, командант Старшинської школи ОУН в Городенці.

Закінчив Коломийську гімназію, в чині підпоручника австрійської армії воював на італійському фронті. Один із організаторів і учасник Листопадового зриву в Коломиї 1918 року. Учасник боїв із поляками, більшовиками та денікінцями. Нагороджений «Хрестом УНР». До 1922 року перебував у таборах для інтернованих українців у Польщі. Член УВО та ОУН. При першій більшовицькій окупації став директором школи в с. Ясенів Пільний на Городенківщині. На початку радянсько-німецької війни за вказівкою Проводу ОУН та Голови Державного Правління Ярослава Стецька зорганізував та очолив в Городенці Старшинську школу ОУН. За відмову розпустити її замордований мадярами в лісі поблизу
Дністра. Урочисто похований у Городенці біля церкви.


Голинський Григорій Васильович (09.03.1895 – 1941, Демянів Лаз) – сотник УГА, командант Гуцульського куреня УГА, повітовий провідник ОУН Надвірнянщини.

Закінчив Коломийську гімназію у 1913 році. На початку Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, де закінчив старшинську школу у званні четаря. Старшина УСС. Один із головних організаторів і учасник захоплення українцями влади на Коломийщині 1 листопада 1918 року. Організатор та командант Гуцульського куреня УГА. Активний учасник українсько-польської війни. Воював на Великій Україні. Закінчив Празький університет. Член УВО та ОУН. В’язень концтабору Береза Картузька.

При першій більшовицькій окупації працював надлісничим у Микуличині. Заарештований НКВД 18 березня 1941 року. Розстріляний в Дем’яновому Лазу. Перепохований у Дилятині в лютому 1990 року.

Васкул Михайло Йосипович (Юзі Живого) – «Дуб», «Пік» (1920 – 22.10.1950, с. Лючки) – референт СБ в курені «Скуби», надрайонний провідник ОУН.

Член ОУН з першої більшовицької окупації. В СБ ОУН з 1942 року. Референт СБ в курені «Скуби». Покликаний до праці надрайонним провідником Косівщини в 1950 році. Загинув в бункері урочища Холунів разом з «Лободою» – Басарабом Михайлом та з іншими повстанцями. Тіла повстанців звезли до «Яблунівських криниць».

Васкул Михайло Миколайович (Никілин) – «Орел» (1913 – 08.02.1950) – районний провідник ОУН.

Член ОУН з 1938 року. В підпіллі з 1943 року. Призначений районним провідником Яблунівщини в 1944 році. Певний період переховувався від переслідувань більшовиків на свою руку. Поновлений на посаді районного провідника в 1946 році. Помер від серцевого нападу після погоні більшовиків за групою повстанців на урочищі Тирсьинка.

Негрич Антон Миколайович (Михайличьитин) – «Ворон» (1914 – 1946) – районний провідник ОУН.

Станичний. Призначений районним провідником ОУН Яблунівщини в 1945 році. Загинув в бою на горі Каратул.
(Загинули в боротьбі…), стор. 919.

Негрич Дмитро Миколайович – «Мороз» (1909 – 19.09.1945, біля с. Баня-Березів) – районний провідник ОУН, сотенний УПА.

В чині підофіцера закінчив польську «підхорунжівку», член ОУН з другої половини 30-х років. Зорганізував бойову групу СКВ (самооборонні кущові відділи), яка на початку радянсько-німецької війни вирушила в Коломию і разом з іншими СКВ Коломийського повіту намагалась встановити Українську державність. Бойовики СКВ йшли в більшовицьких одностроях з синьо-жовтими кокардами на шапках, підняли на куполі ратуші український прапор. З вересня 1941 року – районний провідник ОУН Яблунівщини. На початку 1944 року на базі групи СКВ створено сотню УПА «Березівська» командиром якої призначено «Мороза». Сотня провела ряд успішних боїв з більшовиками, зокрема на присілку Рушір с. Космача (січень 1945 р.), де була знищена велика автоколона НКВДистів на чолі з генералом Дергачовим. Сотня рейдувала в Карпатах, на Буковині та Поділлі. Загинув «Мороз» на горі Меришір у Баня-Березові разом з охоронцями за зрадою особи, яка підсипала до їжі повстанців снотворне. Тіла повстанців відвезли в Яблунів, де закопали у «Яблунівські криниці». На місці загибелі героїв 25.11.1990 р. встановлено пам’ятний хрест та відправлено панахиду. Іменем сотенного «Мороза» названа одна з вулиць Коломиї та вулиця в селі на якій він народився. В селі побудовано памятник.
(Загинули в боротьбі…), стор. 919.

Перцович Осип Іванович (Семінчуків) – «Чорний», «Злотник» (1916 – 07.04.1945, с. Середній Березів) – міський референт СБ ОУН м. Коломиї (1941-1943), окружний референт СБ ОУН (1943-1945).

На початку другої світової війни служив у польській армії, воював з німцями під Гданськом до початку листопада 1939 року. Поранений в ногу потратив у німецький полон. Після звільнення з полону повернувся додому. Через переслідування НКВД в серпні 1940 року з братом Василем (1913 -1956) втекли за «лінію Керзона». Пройшов вишкіл у батальйоні «Нахтігаль». З Першою похідною групою ОУН повернувся на Україну і був направлений для роботи по розбудові Української держави на Косівщину на посаду повітового військового референта ОУН. Через переслідування оунівців німецькими фашистами був нелегально направлений в українську поліцію в Коломию та покликаний до праці міським референтом СБ Коломиї. В 1943 році з групою українських поліціянтів в кількості біля 30 осіб зійшов у підпілля. З цього часу призначений окружним референтом СБ ОУН Коломийщини. Героїчно загинув в бункері на урочищі Залунга під час облави «Чорної рубахи», накривши своїм тілом гранату, кинену в бункер облавниками, рятуючи життя своїм братам та друзям, які там знаходились. Похований на сільському цвинтарі.
(Загинули в боротьбі…), стор. 930.

Романчич Василь Михайлович (Василинин) – «Хміль» (1909 – 1986) – районний провідник ОУН.

Член ОУН з часів польської окупації. За завданням ОУН служив в українській поліції. В підпіллі з 1943 року. Покликаний до праці районним провідником ОУН Жаб’євщини. 25.02.1944 разом з повітовим СБістом «Круком» – Костем Геником, бойовиком Урбановичем Миколою (Олесиним) напали на німців, що перевозили арештованого повітового провідника «Куряву» та інших, знищили німців і визволили арештованих.

Заступник кущового провідника ОУН. Схоплений НКВДистами 9 липня 1952 року. В січні 1953 року засуджений до розстрілу. Впродовж 5-и місяців перебував у камері смертників, після чого смертна кара замінена на 20 років каторги. Покарання відбував в Омську, Іркутській області, Мордовії. Майно сконфісковане. Маму, брата та дружину з дочкою вивезли в Сибір. Звільнений у 1971 році. Не реабілітований. Похований на сільському цвинтарі.

Симчич Мирослав Васильович (Михайлічків) – «Кривоніс» (05.01.1923 р.н.) – сотенний УПА.

Вступив до УНС в 1943 році. Закінчив Старшинську школу. В сотні «Криги» (Додяк Олекса) вишколював молодих повстанців. З 1944 р. – в сотні «Мороза». В січні 1945 року сотня провела запеклий бій з НКВДистами на присілку Космача Рушорі. Сотенний «Мороз» лікувався після поранення, сотнею командував «Юрко» (?), який мало знав тактику бою в Карпатах та гірський терен. Тому чотовому 1-ї чоти «Кривоносу» було доручено керувати боєм. Велика колона НКВДистів була розбита, а командир, герой радянського союзу генерал Дергачов, загинув. Після розформування сотні вояки зійшли в підпілля, а частина легалізувалася. На завдання Проводу ОУН в кінці 1947 року «Кривоніс» знову формує сотню, яка оперувала на Гуцульщині та на Буковині майже рік. 4 грудня 1948року підступно за зрадою схоплений чекістами і засуджений на 25 років таборів. Звільнений у 1964 році поселяється на Запоріжжі, одружується. Засуджений повторно у 1968 році. Всього провів в концтаборах 32,5 роки. Проживає в Коломиї, почесний громадянин м. Коломиї. Голова Коломийської районної станиці Братства ОУН-УПА.

Бойко Антон Дмитрович – «Шум», «Пожеретул» (1904, с. Микуличин – 27.03.1944, с. Микуличин) – член ОУН. Закінчив 4 класи Коломийської гімназії, проживав у селі, працював лісником. Референт СБ ОУН у старшинській школі «Чорні чорти», керівник боївки СБ ОУН в 1943-44 р.р. яка діяла на теренах Березовів, Космача, Микуличина. Загинув на присілку Погарі. Похований на урочищі Кічірки.

Матеріали про учасників визвольного руху на Косівщині підготував Святослав Перцович (vyhor48@meta.ua)