«Хто визволить себе — вільним буде…»

Сімдесят років тому створилась з благословення митрополита Андрея Шептицького дивізія «Галичина», котра згодом увійшла у склад Української національної армії як перша її дивізія і була найбільшою українською військовою формацією під час Другої світової війни.

Багатогранна боротьба українського народу за волю і державну незалежність збагатились ще одним елементом — Першою українською дивізією «Галичина». Її історія — це частина визвольних змагань, це доказ готовності української молоді зі зброєю в руках боротися за волю. «Хто визволить себе — вільний буде, кого визволять — у неволю візьмуть», — писала Леся Українка. До дивізії зголошувалися люди з різних прошарків — ішли, бо настала потреба.

У липні 1944 р. дивізію вислано на фронт, де попала в оточення під Бродами. Після битви приблизно 3 тис. дивізійників опинилися в рядах УПА. Вони посилили ряди УПА і очолювали бойові одиниці. Частина вояків прорвалася з оточення та стала стрижнем відновленої дивізії, котра продовжувала свою боротьбу, але вже поза межами рідних земель.

Після капітуляції Німеччини   дивізія склала зброю перед британськими і американськими військами. З Австрії англійці перевезли вояків до Італії, де ті пробули до весни 1947 р. Існував постійний зв’язок з українськими священиками в Римі. Діяла репатріаційна комісія СРСР. Добровільно зголосилося повернутися додому понад тисячу дивізійників. На жаль, їх повезли не до їх домівок, а за Урал на примусові роботи. Влітку 1946 р. американці звільнили всіх вояків дивізії, а навесні наступного звільнено всіх офіцерів.

З ініціативи Галицького Братства колишніх вояків Першої української дивізії УНА та представників управи Братства ветеранів дивізії з діаспори в 1993 р. з нагоди відзначення 50-літ-тя створення цієї формації був заснований Військовий Меморіальний цвинтар в урочищі Кутовець між селами Ляцьке Червоне і Ясенівці Золочівського р-ну Львівської обл.  Місце було освячене кров’ю полеглих в нерівному бою, де проходив прорив дивізії з оточення.

Вже 14 років в Косівському музеї знаходяться колоски пшениці з тих бродівських полів, привезені відвідувачами з Косова. Вони постійно нагадують про молодих українців, що під час Другої світової війни, в надії вибороти самостійність України, поклали свої голови.

Подаємо частину пошукової інформації про наших земляків — вояків Першої української дивізії «Галичина», які проживали в Косові: Д.Балагурак, В.Баранюк, М.Бельчук, В.Богоніс, В.Боєчко, В.Борис, М.Дерпач, М.Дзюбей, П.Дзюбей, В.Кабин, Д.Кабин, М.Кабин, П.Кабин, ГКіящук, С.Кіящук, Ф.Кіящук, М.Кофтей, Р.Кофтей, М.Кощук, М.Кравчук, Й.Кравчук, Я.Мартинюк, А.Матійчак, В.Матійчак, М.Матійчак, М.Павлик, М.Пасимок, М.Стринадюк, М.Тинкалюк, Р.Тріска, Д.Феркуняк, М.Фокшей, Я.Фокшей, Р.Юсипчук, І.Процюк, Й.Кравчук, М.Стратійчук, Й.Мартинюк.

У 2006 р. видавництво «Писаний камінь» випустило книгу Василя Потяка — «дивізійника» з с. Криворівні — «Роки і долі». Це чотири біографічні новели об’єднані в одне, дві з яких друкувалися в канадському журналі «Гуцульщина». В.Потяк жив у Англії, а в 2006 р. відвідав рідну землю, побував у Косівському музеї визвольної боротьби, на згадку залишив добрі слова у «книзі вражень».

Підготувала Віра РАК, працівник ІФОМВБ ім. С. Бендери.