Солодке слово «Свобода»

По-різному живуть люди у цьому світі. І ставлення  до життя у них різне. Португальці, приміром, легковажно  набрали банківських кредитів, а тепер не знають, як з боргової ями вибратися. Українців у  яму кредитами особливо  і не заманювали, зате  ми сушимо голову над тим, як державу збудувати . Хоча б таку, яку мають ті ж самі португальці.

Різне життя, різні клопоти.  І вимоги різні.  Скажімо, якщо з   з португальцями завести розмову  про свободу, вони насамперед почнуть аналізувати свої  громадянські права,  рівень  соціальної  захищеності.

Будуть говорити про  своє  вільне пересування  Європою і нарікати на засилля іммігрантів . У них є претензії до  правової системи, до місцевих корупціонерів, через що дихається не так легко, як би хотілося.

Усе важче знайти роботу. Це уже не право, а ніби привілегія. І  португальська  дитина з бідної сімї не може здобути вищу освіту.  Зрештою, їм не завжди показують футбольні матчі на державних телеканалах.

І це також повяжуть з поняттям «свобода».  Багато про що скажуть вам жителі Португалії на цю  тему. Але їм і в голову не прийде говорити про звільнення від чогось чужого.  Наприклад, про навязану іноземну мову чи імпортовану ідеологію. Чи, скажімо,  про експансію сусідської низькопробної писемної культури і  занепад власних духовних цінностей. Такого цей, невеличкий за чисельністю але патріотично налаштований,  народ не допустив у минулому і не допустить ніколи. А ми чого тільки не маємо.  У наш вік вибори і ті чесно провести не можемо.

«Свобода»   в  Україні ще є тією мрією, за яку  треба буде  боротися. І ще не ясно, чи ми її зможемо виборити.   Це слово у нас асоціюється  не лише  з елементарними поняттями   соціального характеру , а й  з глобальними проблемами. Ні, нам не треба когось із своєї землі виганяти. Але  ми маємо звільнитися , насамперед,  від чужого, неприроднього стилю життя і повернутися до власного історичного коріння.

Маємо продовжувати те, що робили наші діди-прадіди. А вони робили менше зла, ніж робимо ми тепер.

«Свобода» на нашій рідній землі – це не скільки те,  що  вчинено владою  з Юлією Тимошенеко, як  те, що не вчинено  з тими, за ким куди голосніше тюремні нари плачуть, ніж за цією мужньою жінкою. А таких у нас багато. І народ про них знає. «Свобода»  в Україні  – це і ми самі. Занадто покірні. Занадто терплячі. А тому обдурені та ще й пересварені різними недругами. Наші «кайдани» – це надмірна кількість церковних конфесій. Це кілька десятків олігархів, котрі за гроші намагаються купляти навіть живі людські душі. Це дезорганізація в державотворенні та хабарі на кожному кроці. Це багаті родючі землі, які в очікуванні нових господарів  плачуть від нудьги, а ми тим часом їмо польське мясо та картоплю.

Існують цінності, за якими вибудовується ставлення  до різних націй у цьому світі. І поважають не більших за розмірами, а сильніших духом. Не підкупних поважають, а принципових.( Гонорових, по -простому). Поважають  не  дезорієнтованих, спустошених,  а яскраво виражених. Наші козацькі чи гуцульські традиції, наші народні пісні та танці, сорочки вишиті, борщ  чи галушки- ось що  має цінність справжню і перед чим у світі готові шапки знімати, визначаючи українців як народ.

«Свобода» – це не вільне плавання  в питаннях освіти, економіки, права, а суворе дотримання  чітких правил, які  є обовязковими для кожного. Останнім часом усілякі ідеологи без роду та племені, без моралі  навязують українцям щось ближче до анархії і загортають це в упаковку нібито демократії. У нас , на превеликий жаль, і не пахне демократією. Ми її ще не утвердили.
У нас усе ще попереду.

Щодня слухаю нарікання португальців  то на зменшення субсидій, то на погіршення роботи міського транспорту, то на ріст податків…  Криза, одним словом. Слухаю і думаю : нам би на Україні їхні турботи.

Валерій Сандуляк.
Лісабон-Косів.

Share