Солодке слово «Свобода»
По-різному живуть люди у цьому світі. І ставлення до життя у них різне. Португальці, приміром, легковажно набрали банківських кредитів, а тепер не знають, як з боргової ями вибратися. Українців у яму кредитами особливо і не заманювали, зате ми сушимо голову над тим, як державу збудувати . Хоча б таку, яку мають ті ж самі португальці.
Різне життя, різні клопоти. І вимоги різні. Скажімо, якщо з з португальцями завести розмову про свободу, вони насамперед почнуть аналізувати свої громадянські права, рівень соціальної захищеності.
Будуть говорити про своє вільне пересування Європою і нарікати на засилля іммігрантів . У них є претензії до правової системи, до місцевих корупціонерів, через що дихається не так легко, як би хотілося.
Усе важче знайти роботу. Це уже не право, а ніби привілегія. І португальська дитина з бідної сімї не може здобути вищу освіту. Зрештою, їм не завжди показують футбольні матчі на державних телеканалах.
І це також повяжуть з поняттям «свобода». Багато про що скажуть вам жителі Португалії на цю тему. Але їм і в голову не прийде говорити про звільнення від чогось чужого. Наприклад, про навязану іноземну мову чи імпортовану ідеологію. Чи, скажімо, про експансію сусідської низькопробної писемної культури і занепад власних духовних цінностей. Такого цей, невеличкий за чисельністю але патріотично налаштований, народ не допустив у минулому і не допустить ніколи. А ми чого тільки не маємо. У наш вік вибори і ті чесно провести не можемо.
«Свобода» в Україні ще є тією мрією, за яку треба буде боротися. І ще не ясно, чи ми її зможемо виборити. Це слово у нас асоціюється не лише з елементарними поняттями соціального характеру , а й з глобальними проблемами. Ні, нам не треба когось із своєї землі виганяти. Але ми маємо звільнитися , насамперед, від чужого, неприроднього стилю життя і повернутися до власного історичного коріння.
Маємо продовжувати те, що робили наші діди-прадіди. А вони робили менше зла, ніж робимо ми тепер.
«Свобода» на нашій рідній землі – це не скільки те, що вчинено владою з Юлією Тимошенеко, як те, що не вчинено з тими, за ким куди голосніше тюремні нари плачуть, ніж за цією мужньою жінкою. А таких у нас багато. І народ про них знає. «Свобода» в Україні – це і ми самі. Занадто покірні. Занадто терплячі. А тому обдурені та ще й пересварені різними недругами. Наші «кайдани» – це надмірна кількість церковних конфесій. Це кілька десятків олігархів, котрі за гроші намагаються купляти навіть живі людські душі. Це дезорганізація в державотворенні та хабарі на кожному кроці. Це багаті родючі землі, які в очікуванні нових господарів плачуть від нудьги, а ми тим часом їмо польське мясо та картоплю.
Існують цінності, за якими вибудовується ставлення до різних націй у цьому світі. І поважають не більших за розмірами, а сильніших духом. Не підкупних поважають, а принципових.( Гонорових, по -простому). Поважають не дезорієнтованих, спустошених, а яскраво виражених. Наші козацькі чи гуцульські традиції, наші народні пісні та танці, сорочки вишиті, борщ чи галушки- ось що має цінність справжню і перед чим у світі готові шапки знімати, визначаючи українців як народ.
«Свобода» – це не вільне плавання в питаннях освіти, економіки, права, а суворе дотримання чітких правил, які є обовязковими для кожного. Останнім часом усілякі ідеологи без роду та племені, без моралі навязують українцям щось ближче до анархії і загортають це в упаковку нібито демократії. У нас , на превеликий жаль, і не пахне демократією. Ми її ще не утвердили.
У нас усе ще попереду.
Щодня слухаю нарікання португальців то на зменшення субсидій, то на погіршення роботи міського транспорту, то на ріст податків… Криза, одним словом. Слухаю і думаю : нам би на Україні їхні турботи.
Валерій Сандуляк.
Лісабон-Косів.