Поезія душі

Ганна Клим’юк народилася в селі Верхньому Березові 18 січня 1960 року. У рідному селі закінчила середню школу. Разом з чоловіком виховала трьох дочок, має семеро онуків. Вірші любила писати ще зі шкільних років. Їх не друкувала ніде, бо писала для душі. Важка хвороба прикувала Ганну до ліжка, світ бачить крізь шибку вікна. Не шукаймо в цих віршах оригінальних метафор і образів, відчуймо непідкупну щирість сонячної, і водночас, зболеної душі.

Подаруй мені пісню

Подаруй мені пісню,
Що зима заспівала,
Подаруй мені ясність
Оцих перших снігів.
Подаруй мені пісню,
Щоб вона нагадала
Наші зустрічі перші,
Ніжний спів солов’їв.

Подаруй мені ніжність
Соковитих обіймів,
Подаруй на прощання
Всі ласкаві слова.
Подаруй мені пісню
Легкокрилу, як мрію,
Щоб палала хоч трошки
Ще в серденьку вона.

Подаруй мені квітку,
Щоб повік не зів’яла
І щоб чистим коханням
Вічно квітла вона.
Хай кохання ніколи
Не затьмарює хмара,
Нехай в квітці кохання
Буде вічна весна!

*  *  *

Не треба світу,
Не треба весні цвіту,
Не треба сонця літу,
Якщо мене не любиш ти.

Прощальні сльози зими

Вже на порозі весна.
І березень по подвір’ї скаче.
Вже відступає зима,
Холодними сльозами плаче.

Прощальні сльози зими,
Останні морозні ночі…
І усі вже чекають весни,
А зима все іти не хоче.

Прощаються білі сніги,
Бурульки під дахами плачуть,
Готуються всі до весни –
Нікому не жаль їх неначе.

Не жаль отих білих снігів,
Що землю перинами вкрили…
Не жаль тих холодних вітрів,
Що зимі так вірно служили.

Спитай

Спитай  у вітру,
Спитай у поля,
Спитай у сонця, у зорі,
Спитай у неба, спитай у моря:
Де радощі, а де жалі?

Вітер літає понад полями,
Понад лісами, понад морями.
Він усе чує, він усе бачить:
Хто де сміється, а хто де плаче?

У літній вечір, чи в зимній вечір
Хтось обнімає ніжно за плечі.
І тільки зорі із неба бачать:
Хто де сміється, а хто де плаче?

*  *  *
Вже осінь минула і безлисті віти,
Дерева сумують, згадують про щось.
Ні! Не кричую я – просто віє вітер,
Ні! Я не плачу – це все просто дощ.

Юність промайнула – вже сім’я і діти
Літа минули скоро… ну і що ж?
Ні! Не кричу я – просто віє вітер,
Ні! Я не плачу – це все – просто дощ…