Спогади депортованого

У львівському видавництві “Сполом” побачила світ книга спогадів Миколи Рибенчука (с. Яворів) “З Гуцульщини до Казахстану коштом імперії”, у якій автор детально розповідає про період своєї біографії з жовтня 1947 по серпень 1956 років, які він разом з матір’ю та молодшою сестрою провів у околицях міста Караганди.


Причиною такої “турботи” радянської (як тепер багато пишуть – “гуманної і справедливої”) влади про самотню жінку і двох неповнолітніх дітей була приналежність її чоловіка – Рибенчука Василя-“Голуба” до повстанського підпілля. Але на момент депортації у жовтні 1947 року той вже майже два роки (!) відбував десятилітній тюремний строк у таборах Воркути, а ні його дружина, ні тим паче діти до ОУН чи УПА приналежні не були.

Миколці йшов 14-й, а його сестричці Василинці 13-й рік, коли загони МҐБ, користаючи з несподіваної заметілі (снігу випало по груди) блокували Косівський район і по зазделегідь складених списках гнали людей – від немовлят до немічних старих – в сторону залізничної станції Заболотів, аби там запакувати в товарні вагони і вивезти (само собою зрозуміло – без суду і слідства) за понад сім тисяч кілометрів від рідного дому.

Не “завиваючи – як кажуть гуцули – фактів у папірці”, пан Микола переповідає історію свого життя, у якому мало місце і жебракування, і вимушене злодійство, і важка недуга, але врешті-решт гору взяла розумна розсудливість вижити у тих нелюдських умовах та зберегти честь і гідність, непереборне бажання за всяку ціну повернутися до отчого порога, аби тут збудувати хату, виховати дітей і довести силу незламності гуцульського духу.

Пропонуємо вашій увазі авторську післямову, вміщену на форзаці цієї книжки, яку не зайве прочитати як старшим, так і (особливо) молодим людям.

З цього приміщення у Яворові, котре понад півстоліття слугувало школою (збудоване 1886 р. з ініціативи пароха Яворова Іполита ОКУНЕВСЬКОГО), в якому працювали Микола КОЛЦУНЯК, Богдан ДОНІҐЕВИЧ, Іван САВКЕВИЧ, Остап КОНИК, Степан КОРОЛЬ та інші талановиті педагоги, 21 жовтня 1947 року я з мамою і сестрою вирушив у подорож до Казахстану.

Спомини про пережите я назвав “Подорож коштом імперії”, але це не зовсім точно. За переїзд в чужі краї ми заплатили рідною землею, майном, здоров’ям, а найголовніше – свободою, яка, як відомо, є найбільшим Божим даром.

Мені судилося повернутися до отчого порога, і зараз, через понад 60 років від того фатального дня, згадуючи пережите і пройдене, я, неначе Юліус ФУЧІК закликаю: “Люди, будьте пильні!”

Нема на світі України, немає другого Дніпра – ці слова Тараса ШЕВЧЕНКА нехай слугують дороговказом кожному з нас, а головне молодому поколінню у справі розбудови держави.

Інформацію підготував Василь ГУМЕНЮК

Share