Це наша історія

Український народ знає і поважає своїх національних героїв. Саме на подвигах борців за національне визволення і будується патріотичне виховання громадян усіх провідних країн світу, адже це є запорукою суверенності. Діяльність і боротьба ОУН-УПА були частиною національно-визвольного руху українців ХХ століття за Українську самостійну соборну державу, яка завершилася Актом проголошення незалежності України 24.08.91 р.

З часу проголошення Незалежності спливло не так вже мало часу, достатнього для того, аби, нарешті, позбутися міфів минулого, очистити свідомість нації від брехливих та вкрай шкідливих нашарувань совєтської доби.

Я хочу розповісти про вижньоберезівську патріотку Васкул (Бодруг) Юстину Михайлівну (1930 року народження), яка нещодавно відсвяткувала своє славне 80-річчя.

1 вересня 1945 року після закінчення 7-го класу її було зараховано студенткою Коломийського педагогічного училища. Дуже їй хотілося стати педагогом. Але радість була короткотривалою. 4 лютого 1946 р. слідчий офіцер КДБ відчинив двері аудиторії і спитав: «Васкул Юстина Михайловна на лекции присутствует?»…

Коли викладач відповів, що дівчина присутня, кадебіст сказав коротко сказав: «На допрос…». Так навчання дівчини припинилося назавжди. Про фах педагога її змусили забути. На допит викликали переважно вночі, де… нещадно били, кидали на підлогу, залякували. Кожного разу тортури були ще більш витончені і жорстокі. Не кожна людина може такий жах пережити. Десь на 3-ій або 4-ий день тортур провели очну ставку з невідомою жінкою, яка стверджувала, що вони разом ходили в ліс до партизанів, носили їм їсти, одяг, медикаменти, переносили секретну пошту. Тортури тривали доти, поки Юстина не підписала протокол свого звинувачення. У Коломиї дівчина просиділа в камері 9 місяців.

Кати мучили й викладачів педучилища за молодіжне підпілля і його зв’язок з ОУН-УПА. Трохи пізніше за це судили й дівчат із Середнього Березова Левицьку Параску, Симчич Параску. Їм відміряли 10 років каторги. Не оминула катівня і Скільську Ганну Михайлівну з Вижнього Березова.

Кадебісти часто провокували наших дівчат. Наприклад, Симчич Анна із Середнього Березова із дівчатами мешкали на квартирі, куди вночі постукали в двері. Господиня впустила до хати людей зі зброєю у бандерівських строях. Вони запропонували дівчатам закупити папір і зошити для антибільшовицьких листівок. Дівчата дали згоду і в призначений час прийшли по товар. Їх арештували – і засудили до 10 років.

Тільки малолітній Петрук Ользі Миколаївні із с. Рудники Заболотівського району відміряли 6 років каторги. А студентці з Лючок Юрчук – 10 років. Ось так поводилися зайди зі цвітом української нації.

Всіх неповнолітніх дівчат, ув’язнених від 5 до 10 років, відправили в м. Томськ у дитячу колонію. Коли неповнолітнім політичним в’язням виповнилось 18 років, їх знову привезли до Києва. Звідти засуджених відправили поїздом на Далекий Схід (Росія) у бухту Ваніно. Добиралися туди цілий місяць. Важко описати страждання, які перенесли в дорозі молоді патріотки. Через погані санітарно-гігієнічні умови і харчування майже всі дівчата хворіли і були знесилені. У порту Ваніно 1000 жінок і дівчат, а також 4 тисячі чоловіків посадили на пароплав «Ногін» і відправили до Магадана.

Політичним в’язням не казали куди їх везуть, хоча люди запитували. До Магадана добиралися сім днів. Знесилення, хвороби і холод дошкуляли всім полоненим.

У Магадані дівчат і жінок вишикували в колону по п’ять осіб і пішки відправляли до табору – десь за п’ять км віддалі. Табір був розміщений у селищі Хені Канджа Усть-Омчугського району Магаданської області.

Васкул Юстина Михайлівна, як і багато інших жінок і дівчат, важко працювала в шахті, де політичні в’язні добували олово і збагачували імперію. Здоров’я дівчини було підірване. Важила вона тоді 32 кг. Коли занедужала — її перевели на іншу роботу. Перехворіла різними хворобами, в тому числі і цингою. Стали випадати зуби.

Васкул Юстину Михайлівну було звільнено з ув’язнення у грудні 1955 року, незважаючи на те, що наказ про це був підписаний ще у червні. Маму Васкул Юстини, Олену Іванівну, а також сестру Юлію Михайлівну вивезли в Омську область. За спробу втечі їх засудили на 3 роки тюремного ув’язнення. Всі реабілітовані.

Ця розповідь про долю однієї гуцульської родини має бути повчальною для кожного з нас. Таких страждань зазнали мільйони українських патріотів. Тому ми повинні пам’ятати про це і зробити все від нас залежне, щоб трагічна сторінка нашої історії ніколи не повторилася.

Василь Перцович,
с. Вижній Березів.

Share