Слово не згасне твоє, Ярославе!

22 листопада 2009р. Я. Д. Гавучаку виповнилося б 85 років…

Кожна доля — як пелюстка на квітці, обігріта сонцем, скована холодом, де кожен віднаходить свій власний шлях у бездоріжжі, де рано чи пізно із задзеркалля свідомості зроджується особистість. І коли її призначення — творити добро, нести поміж людей радість, красу — у Всесвіті спалахує зірка життя, а довкола нас більше стає тепла і цвіту.

Саме такою людиною, від якої йшли тепло, доброта і радість, був Ярослав Дмитрович Гавучак.

Народився Я.Д.Гавучак 22 листопада 1924 року у селі Шибене Верховинського району. Його батьки не були тамтешніми гуцулами. Вони приїхали туди на проживання із нашого села Старих Кут.

Батько — Дмитро Гавучак — у свій час був у Італії, Угорщині, Румунії, добре знав мови цих країн, а також — польську і німецьку. Мати — Параска Гавучак — теж знала іноземні мови, мала велику обдарованість від Бога до літератури. Мати поета друкувала свої вірші й оповідання в газеті «Народна справа», календарі «Золотий колос» і в інших виданнях.

Будучи грамотною, дбала, щоб став освіченим і її син Ярослав. Як матері, їй важко було дивитися, що її первісток не може, як інші діти, ходити, бігати через поліомієліт, що уразив йому ноги на все життя. Довготривале лікування у різних дитячих лікарнях не дало жодних позитивних результатів. Але батьки знали: їх син мусить у майбутньому заробити собі кусень хліба знаннями, він повинен здобути освіту. Мати стала його ангелом-хоронителем і вчителем. У чотири роки він умів читати і писати, а в п’ять літ почав учити польську мову. Італійської та німецької його вчив батько.

Великою втіхою для батьків були перші поетичні спроби хлопчика. Уже в десятирічному віці Ярослав почав друкуватись у львівському журналі «Дзвіночок».

Ярослав вражав своєю феноменальною пам’яттю і знаннями. Йому дарували книги і підручники студенти зі Львівського, Краківського та Варшавського університетів. Ярослав готувався екстерном скласти іспити для вступу у вищий навчальний заклад. Та окупаційний режим, що панував у той час на Україні, не дав хлопцеві можливості здобувати вищу освіту.

Велике горе спіткало Ярослава у червні 1946 року — померла мати, а у грудні 1947 року заарештували батька і засудили на 25 років каторжних робіт за «бандпосібництво». Ярослава разом з сестрою Богданою вигнали з рідної домівки. Такі гіркі обставини змусили дітей переїхати у Старі Кути до сестри покійної матері. Тут хлопець навчався у сьомому класі вечірньої школи, згодом — у Кутській середній вечірній школі. У 1964 році вступив на заочне відділення до Чернівецького державного університету (факультет іноземних мов). Працював учителем німецької мови у Довгому Полі, Білоберезці, Криворівні.

Саме у Криворівні Ярослав Дмитрович написав свою першу поему «Фауст», багато легенд та віршів. Робота з дітьми приносила йому моральне задоволення. Школярі любили і шанували свого вчителя. Але й він ставився до учнів делікатно, був для них цікавим співрозмовником, ніколи не підвищував голосу. Відомості, отримані від нього, ставали дітям у пригоді на уроках української літератури, історії, географії, фізики.

Своїми енциклопедичними знаннями Ярослав Дмитрович вражав не лише учнів і ледагогів, але й професора Чернівецького університету В.Василашка, який сказав про Ярослава Гавучака: «Це один з найкращих гімназистів ще польських часів».

Та, на жаль, ця талановита людина не могла в ті часи видати жодної своєї книжки. Тільки в 1995 році у м. Снятині вийшла збірка Ярослава Гавучака «Карпатські легенди». Через важку недугу він не мав можливості воювати з ворогами того часу із зброєю в руках. Зате боровся пером. Свідченням цього є його легенди — єдина збірка авторських легенд в усій українській літературі. А в тому ж 1995 році у видавництві «Писаний Камінь» побачила світ друга книжка Ярослава Гавучака — збірка поезій «Дідова сопілка». То сопілка волелюбного українського духу, то незнищенність національної спадщини, яку минулі покоління українців передають нащадкам.

Ярослав Дмитрович тішився збіркою «Карпатських легенд», книжкою поезій «Дідова сопілка». Тішився він і сотнями публікацій у районній, обласній і центральній пресі. А скільки матеріалів залишилося в рукописах! Багато було задумів і мрій у Ярослава Дмитровича. Та не вистачило життєвого часу.

Холодна засніжена лютнева земля 1996 року прийняла на вічний спочинок Ярослава Дмитровича Гавучака — національного легендаря, поета, фольклориста і журналіста, знавця багатьох мов, учителя за фахом.

Письменник-поет і по смерті живе у своїх творах / всю вічність житиме.

Варвара Мерещук,
с. Старі Кути.

Share