Марію посилає людям небо

Того липневого вечора земля говорила з небом. Тоді зорі сяяли, а трави шепотіли, тоді невгамовний Черемош плинув за розчервонілим літом… Того дня над Кобаками засвітилася-заіскрилася ще одна зоря… Це народилася ніжна й мрійлива душа, співчутлива і турботлива людина. Черемош розповідав усім, що з цієї дитини виросте жінка з мужньою вдачею. Вона долатиме перепони на своєму шляху, як гірська ріка греблі. Вона брехні та кривди не терпітиме.

А янголятко-хоронитель новонародженої зірочки затріпотів сріблястими крильцями і з усмішкою сказав: «Так, вона буде саме такою — поводирем, дбайливою матір’ю, керівником, просто — мудрою жінкою. І носитиме найсвятіше ім’я на землі — Марія».
Марія Іванівна Смєлік так і «літає» по житті — то орлицею, то голубкою, така різна і багатогранна… Справжня жінка…

Вона — педагог. Як ніхто інший розуміла учнівські душі, кожного уроку водила їх у чарівну країну Літератури. А масові заходи під її керівництвом ставали незвичайним дійством.

Згодом Марія Іванівна сама створить самобутній театр, об’єднає односельчан в аматорський колектив, буде і режисером, і сценаристом, і музичним керівником, і актрисою, і, зрештою, —цушею колективу. Чи не правий був Черемош, коли говорив про її сильну вдачу?

Важко знайти мудрішу й співчутливішу людину, жінку, яка би так точно відповідала своєму імені.

Стати захисницею слабких, вказати їм правильний шлях у житті, допомогти не загубити себе — це під силу не кожному. Не кожен кремезний чоловік ризикне покласти на плечі хоча би частину тієї ноші, яку вже давно несе ця тендітна жінка.

Марія Іванівна наполегливо шукає талановитих людей і допомагає їм реалізувати себе. Як добрий садівник плекає вона любов до рідного і красивого у дитячих душах. Відкриває їм чарівний світ народознавства, історії та літератури, вчить мислити набагато глибше, ніж на рівні сюжету. Бо Марія Іванівна — дослідник, публіцист.

А вдома вона зовсім інша, але завжди справжня. Дружина, мама, бабуся. Берегиня родинного тепла.

І хоча Марія Іванівна й каже, що на хатні справи у неї не вистачає часу, атмосфера довіри, розуміння і затишку, якою дихає її хата, красномовно це заперечує.

А сама господиня завжди привітна, усміхнена. її щирий погляд так і сяє, іскриться… Як ота зірка, що загорілася над гуцульським небом липневої ночі.

Іванка Стеф’юк,
с. Кобаки.

Share