23 червня Ф. П. Погребеннику виповнилося б 80 років…

Федір Петрович Погребенник — учений зі світовим іменем, доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, лауреат премії братів Лепких та Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, член Спілки письменників, автор багатьох нарисів, статей, співробітник Лондонського журналу, член Гуцульського дослідного інституту в США, член редколегії Української літературної енциклопедії, один із активних авторів журналу «Слово і час», головний бібліограф Національної парламентської бібліотеки і наш земляк. Дуже відрадно, що саме наш Рожнівський НВК носить ім’я цієї прекрасної людини.

Народився Ф.П.Погребенник 23 червня 1929 року у селі Рожнові. Він був первістком у батьків — Петра Федоровича і Марії Онуфріївни. Хлібороби з діда-прадіда, вони були грамотні, закінчили кілька класів сільської школи. Як і всі інші селяни, прагнули, щоб їхні діти здобули освіту.

Федір ріс чемною і допитливою дитиною, чуйною до чужої біди. В сім’ї був найстаршим, тому часто допомагав батькам.

На сьомому році життя хлопчик пішов до школи. Найбільший вплив на нього у юні роки мав вуйко — спершу гімназист, а згодом учитель Іван Строїч — рідний брат матері, батько якої загинув на італійському фронті під час Першої світової війни. Замолоду повдовівши, бабуся Федора Петровича вийшла заміж удруге, за Михайла Строїча. Від цього шлюбу й народився Іван Строїч. Та 1942 року не стало вуйка Івана. Його розстріляли фашисти за участь в ОУН.

Федора Петровича, як здібного учня;; школа рекомендувала на навчання у Коломийську гімназію. Неповну середню школу в Рожнові закінчив 1945 року, коли батько ще перебував в армії. А на руках у матері було четверо дітей. Федір продовжив навчання у Кутській середній школі. 1947 року разом з групою учнів перейшов на навчання до сусіднього Косова, де працювали більш кваліфіковані педагоги. Саме у Косові Погребенник познайомився з Ярославою Базник, яка у 1953 році стала його дружиною.

Після закінчення середньої школи Федір Петрович з великою групою однокласників потрапив до Києва на республіканську олімпіаду художньої творчості. Того ж року Погребенник вступив на навчання у Чернівецький університет на філологічний факультет. Чернівецький університет мав непогану репутацію як вищий навчальний заклад. У ньому працювали кілька професорів, які отримали ще стару освіту (закінчили університет у 20-30-х рр. минулого сторіччя).

Під час вступних іспитів Федору Петровичу допоміг його голос. Юнака записали у студентський хор, порадили удосконалюватися у співі. З того часу співав Погребенник як хорист і як соліст.

Після закінчення університету Федір Погребенник поступав в аспірантуру, але не пройшов за конкурсом, очевидно, відповідні органи не рекомендували його брати. Вдалося влаштуватися на посаду відповідального секретаря багатотиражної газети університету, бо на той час він уже друкувався в обласній газеті. Через два роки поступив-таки в аспірантуру. Написав дисертацію про творчість О.Маковея.

Працював два роки в історичному краєзнавчому музеї. Після скорочення посади, яку він займав, отримав запрошення працювати в Інституті літератури ім. Т.Шевченка АН України.

Федір Погребенник залишив дружину з сином на деякий час в Чернівцях і пішов за покликом свого серця. Спочатку не мав у Києві свого куточка. Пізніше отримав однокімнатну квартиру від Академії наук, забрав сім’ю до себе у столицю.

Робота в інституті приносила моральне задоволення, хоча тут панував авторитарно-партійний дух його директора-ортодокса М.Шамоти.

На роботу в інституті молодого науковця благословили академіки О.Білецький і О.Масенко. Федір Петрович завжди відчував прихильне доброзичливе до себе ставлення таких відомих і авторитетних літературознавців як Є.Кирилюк, Є.Шабліовський, М.Сиваченко, Г.Верес та інші. Вони ділилися із ним своїм досвідом, стимулювали грані його дослідницької діяльності.

Федір Петрович пережив в інституті як «відлигу» 60-х років, так і пізніші «приморозки» — похмурі часи, коли багато його колег зазнали переслідувань і травмувань. Не обминулирепресіїі його: «Відмовився написати статтю проти І.Дзюби і Цілий рік ходив з доганою, потерпав, що «вилечу» з інституту. На щастя, обійшлося», — згадував Федір Петрович.

Мав він клопоти за виступ на вечорів присвяченому 90-річчю від дня народження Г.Хоткевича, були спроби звинуватити його в ідеологічних гріхах на сторінках журналу «Радянське літературознавство», де він часто друкувався.

«Гадаю, що можу чесно дивитися людям у вічі, — писав Федір Петрович, — бо прагнув бути об’єктивним у своїй праці, відстоював у науці ідеали правди і робив усе від мене залежне, щоб скарби рідної літератури і культури стали надбанням українського народу, щоб наблизили його до інших народів».

Багато років віддано науково-дослідній праці в інституті літератури ім. Т. Г.Шевченка Академії наук України, де він був провідним науковим співробітником. Дослідження кардинальних проблем історії української літератури другої половини XIX століття — початку XX ст., літературної критики, міжлітературних взаємин, фольклору, розробка текстологічних принципів видання творів українських письменників-класиків, багатотомних публікацій творів О.Кобилянської, М.Коцюбинського, В.Стефаника, Лесі Українки, багаторічна праця над п’ятдесятитомником І.Франка, вивчення творчості письменників української діаспори, пісенної творчості нашого народу, участь в енциклопедичних виданнях, колекціонування пам’яток нашої культури — це головні віхи плідної наукової діяльності, що принесли Ф.П.Погребеннику визнання і пошану широких кіл громадськості в Україні й за її межами.

Ще багато було задумів у Федора Петровича, та не встиг — смерть забрала його. Наш видатний краянин помер 10 січня 2001 року, похований на Байковому кладовищі.

Олена РАДИШ,
директор Рожнівського НВК «Гуцульщина» ім. Ф. Погребенника НаУКМА.

Share