Щоб не зруйнувати підвалин

Стрімкий темп розвитку новітніх технологій, модернізація виробництв, у тому числі і деревообробництва, змушують нас задуматися над долею споконвічних традиційних народних ремесел, що творилися руками талановитих майстрів і були невід’ємною частиною життя людини. Комп’ютеризація, автоматизація, механізація — все це настільки прискорює ритм життя, що напрошується запитання: а чи дійсно необхідно перекладати все на плечі комп’ютера, чи треба залишити щось для осмислення і опрацювання людиною, трансформувати його в сьогоднішній день?

Наприклад, комп’ютер не забезпечує безпосереднього спілкування з процесами життя, його конкретними об’єктами, навіть до деякої міри ізолює від навколишнього середовища людину, яка сидить перед монітором, хоча на екрані перед нею весь світ. Деякі спостереження показують, що комп’ютерні ігри приносять менше користі (а то і шкодять загальному розвитку дитини), ніж спілкування у справжній грі з ровесниками, де діти є безпосередніми учасниками подій, що відбуваються в реальному світі.

Комп’ютерна гра є пасивною, оскільки розвиває тільки уявне мислення дитини, в той час, як м’язи, клітини інших частин тіла участі в ній не беруть.

Тож, чи не варто у вирі сьогоднішнього бурхливого життя пошукати чогось, що забезпечувало б єдність між головним і другорядним, поєднало б вимоги сьогоднішнього дня з надбанням минулого; знайти ге раціональне зерно, коріння якого торкнулося б підвалин нашого життя, на яких ми будуємо майбутнє.

Викликає тривогу і стан народного мистецтва, що створене генієм народу, обдарованими Божою ласкою людьми, мистецтва, яке є духовною цінністю і прокладає міцний місток між далеким минулим і сьогоденням, забезпечує зв’язок поколінь.

Де ж його місце сьогодні? А, може, не говорити про нього взагалі? Сучасний інтер’єр з його євро-мавпуванням, модерном та іншими примхами цивілізації не залишають місця для традиційної і так потрібної в побуті скрині, коновки, ложки, бондарської сільнички та інших прекрасних виробів з дерева, кераміки та ін. На жаль, ця проблема залишається поза увагою тих, хто мав би в першу чергу цікавитися народним мистецтвом, знаходити кошти для продовження життя ремесел, підносити їх на новий сучасний рівень, заохочувати народних майстрів до праці. Щоб мистецтво, коріння якого входить глибоко в ґенезу народу, йшло в ногу з життям, розвивалося згідно з вимогами часу, покладатися тільки на навчальні заклади, школи, які можуть бути тільки пропагандистами відродження народного мистецтва, виявляється, мало. Потрібна фінансова, підтримка, своє плече повинна підставити держава, місцева влада, і всі ми разом мусимо працювати над цим питанням.

Сьогодні саме час задуматися над проблемою: як нам вижити в складному екологічному середовищі, подумати: а що буде з нашою культурою, основою якої є народне мистецтво; як забезпечити собі і прийдешньому поколінню чисте повітря, воду, продукти харчування, а, може, просто нормальне існування на цій землі.

Цю проблему вже давно порушують у розвинутих країнах світу, є спроби повернутися до першоджерел нашого життя, але виявляється, часом буває запізно. На превеликий жаль, така проблема назріває у нас, тож спішімо щось робити, поки ще не все втрачено.

Йосип ПРИЙМАК, голова громадської організації «Спадщина».

Share