Імунопрофілактика інфекційних хвороб

На теперішній час інфекційні хвороби посідають одне з провідних місць серед захворюваності та смертності населення. Найефективніший шлях зниження захворюваності на інфекції, для яких існують засоби специфічної профілактики — це досягнення високого рівня специфічного популяційного імунітету завдяки використанню високоякісних вакцин.

Імунопрофілактика — захист організму від інфекційної хвороби шляхом проведення профілактичних щеплень вакцинами й анатоксинами, введення імунних сироваток та імуноглобулінів. Найважливіше значення як профілактиктичний засіб має активна імунізація, яка створює в організмі людини стійку несприйнятливість до інфекційної хвороби на тривалий період. Так, вакцинопрофілактика є найбільш ефективним заходом щодо низки інфекційних хвороб дихальних шляхів (дифтерія, кір, кашлюк, епідемічний паротит та інші), що обумовлено надзвичайною легкістю механізму передачі збудників цих інфекцій та широким їх розповсюдженням.

Вакцини — це препарати, які отримують з ослаблених або інактивованих збудників інфекційних хвороб, а також з їх окремих фрагментів. Щорічно вакцини рятують життя трьом мільйонам дітей. При використанні нових вакцин, які планується впровадити в найближчі 5-15 років, буде можливо запобігти загибелі 8 млн. дітей щорічно. Кількість інфекцій, проти яких вдається створити вакцини, постійно зростає. За період з 1960 по 2004 р. вона збільшилася у 2 рази.

Використання сучасних вакцин має дуже невеликий ризик можливих ускладнень, але при цьому є значною вигодою як для окремої людини, так і суспільства в цілому. Витрати на вакцинацію приблизно в 10 разів менші, ніж витрати на лікування.

Розрізняють три види імунізації: планову, за епідемічними показаннями, а також рекомендовані щеплення.

Планова загальна імунізація проводиться усьому населенню, яке досягло відповідного віку, за відсутності клінічних протипоказань. Згідно із Законами «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та «Про захист населення від інфекційних хвороб» населення підлягає обов’язковій імунізації проти туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, дифтерії, правця, кору.

За інформацією санітарно-епідеміологічної служби України, діючий вітчизняний Календар профілактичних щеплень не дуже відрізняється від схем імунізації, запропонованих у таких розвинутих європейських країнах як Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Латвія, а також США.

На сьогоднішній день всі профілактичні щеплення в Україні, та й в районі зокрема, проводяться сертифікованими імунобіологічними препаратами як українського, так і зарубіжного виробництва: ЗАТ «Біолік», Україна, Харків (гепатит В, АП-анатоксин, АДП-М); Санофі Пастер S.А., Франція, SSI — Данія; ОПВ — Росія та інші. Вимоги до вакцин є більш суворими, ніж для інших лікарських препаратів. Це пов’язано з тим, що більшість з них вводиться немовлятам протягом першого року життя. З усіма документами, які засвідчують якість вакцин, батьки мають право ознайомитися у кожному пункті щеплень.

За останні 10 років у Косівському районі не зареєстровано жодного поствакцинального ускладнення на проведене профілактичне щеплення. Відсоток поствакцинальних реакцій (незначне підвищення температури тіла, почервоніння в місці ін’єкції, неспокій та інше) становить 3-5%. Ризик вакцинації є, але він мінімальний.

Дитячі хвороби з крапельним механізмом передачі, без урахування грипу та ГРВІ, становлять значний відсоток всієї інфекційної захворюваності. Аналіз епідемічної ситуації як в районі, так і в Україні в цілому, щодо інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, показує, що вона все ще залишається неблагополучною.
Внаслідок недостатнього імунного прошарку серед населення виникають значні періодичні та сезонні підйоми захворюваності.

Дифтерія.

Щоб уявити, яким горем для людства було це захворювання, досить згадати, що у довакцинальний період в Україні хворіли на дифтерію від 40 тис. до 80 тис. осіб щорічно і показники коливалися від 400 до 600 хворих на 100 тис. населення. Кожен другий випадок закінчувався смертю.

Введення обов’язкової вакцинації докорінно змінило ситуацію. Масова, а потім планова імунізація проводиться в Україні з 1932 р. Показник захворюваності на дифтерію зменшився вже протягом першого року: якщо в 1932 році він становив 111 на 100 тис., то у 1933 році — 58 на 100 тис. населення. Наприкінці 50-х років, завдяки широкому вжитку асоційованих вакцин, він досяг 9,1 на 100 тис. населення. І вже в 1995 році кількість хворих зменшилась у 50 разів. На дифтерію хворіло близько 5,5 тисяч осіб.

Після проведення масової планової імунізації в 1996-1998 роках захворюваність досягла рівня одиноких спорадичних випадків.

Якщо припинити проводити щеплення, то захворюваність почне поступово зростати, і знову через декілька років досягне рівня дощеплювального періоду.

В дощеплювальний період летальність від дифтерії становила майже 50%. В  наш час летальність майже ліквідовано. Припинення щеплень призведе до збільшення летальності щонайменше на 10-15%.

За здоров’я кожної дитини несуть відповідальність в першу чергу батьки. Ймовірно, відмова від проведення щеплення призведе до захворювання у подальшому вашої дитини і непередбачуваних наслідків.

Л. Гавронська,
завідувач епідвідділом райсанепідемстанції.

Share