До історії заснування та становлення Косівської мистецької школи (з нагоди 125-ї річниці діяльності)

Катерина Сусак

Анотація

На підставі архівних першоджерел Центрального державного історичного архіву України, наукових досліджень нашого часу, матеріалів з власних збірок косів‘ян розкриваються історичні, соціально-економічні, етнологічні передумови та час заснування Косівської мистецької школи. Прослідковується її діяльність продовж тридцяти років (1822-1914 рр.). подано аналіз поступу її розвитку від локально ремісничої до Краєвої художньо-промислової з державним підпорядкуванням та утриманням. Висвітлюється роль місцевої влади, Товариства ткацького, громадськості повіту у підтримці діяльності і розвою школи. Розкрито значення праці педагогічних колективів того періоду у формуванні засад організації навчального процесу, методики і методів навчання, які яскравою сторінкою вписані в методику мистецької освіти Галичини, елементи якої прослідковуються в роботі мистецьких закладів нашого часу.

Акцентовано увагу на аспект співпраці школим з майстрами народного промислу, позитивного взаємовпливу на їх розвиток та своєрідну регіональну виразність професійного спрямування школи.

Дослідження остаточно стверджує час заснування закладу і є ключем до пізнання генеалогії Косівської мистецької школи, її взаємозв‘язку з народним мистецтвом краю, ролі в розвитку національного мистецтва та художньої освіти України.

Ключові слова:
освіта, школа, субвенції, товариство, заклад, промисел, ткацтво, навчання, фундація.

Поширення писемності, створення шкіл в Галичині мають прадавню історію. Ще у ХІІІ столітті Галицький князь Ярослав Осмомисл відкривав школи. Важливим чинником поширення освіти на теренах Західних областей України були братства та створені ними школи (1586-1624 рр.): Львівська, Луцька, Кам‘янець-Подільська, Кременецька тощо. З досвідом їх роботи був обізнаний чеський педагог Я. А. Клименський. Видатні педагоги цих шкіл під керівництвом відомого діяча культури, письменника, ректора Львівської, а пізніше Київської братської школи Івана Горецького творили фундаментальну основу української національної освітньої традиції. Діяльність освітніх закладів давала суспільно-позитивні результати: письменність населення, виховання пошани до грамоти і освічених людей, любов до книжки, як до джерела знань, виховання засад національної моралі, етики, ідеї [1, 123], [2].

У ХVІІ-ХVІІІ столітті стала політика щодо розвитку шкільництва, а особливо ремісничо-професійної науки була відсутньою. Освіта в краю приходить в упадок, дещо віддзеркалюючись в суспільному бутті надбаннями попередніх століть. Монархія не дбала про освіту в своїх східних окраїнах. Лише вкінці ХVІІІ століття формуються державницькі засади в галузі освіти. В 1774 році при Галицькому губернаторстві у Львові уряд створює Шкільний реферат (Ychulreferat). В 1776 році його замінено Шкільною (навчальною) комісією Ychulkommision (Studienkommision). Їх діяльність не здійснила поступу освіти в краю, але носила державницький характер щодо її організації.

У зв‘язку з проведенням в Австрії реформи освіти в 1790 році при Львівському університеті створюється так званий „Навчальний консос”. Це перша в краю освітня установа. Їй підлягали всі типи шкіл і їх вчительські колективи. Повноваження Шкільної комісії в 1803 році передаються окремому департаменту Галицького губернаторства. Його допоміжний орган – головний шкільний інспекторат був координаційною крайовою структурою у справах всіх типів шкіл [3, 4]. Так поступово формувалось державне управління освітою в Галичині. Основними освітніми закладами були школи нижчі елементарні і школи вищі: гімназії, ліцеї, університет (м. Львів).

Через звужену сітку шкіл, їх злиденне матеріальне і кадрове забезпечення дуже незначна частина галицьких дітей охоплювалась навчанням. На всій території Галичини діяло 13 гімназій із них дві у м. Львові. Щодо Косовського повіту жодної [5; 1,8,9,10]. Галицькі діти не мали можливості здобувати ремісничо-фахову освіту – вона по суті була відсутньою.

Важливим фактором покращення справ освітніх в Галичині стає запровадження в 1867 році крайового закону, який передбачав викладання польською і українською мовами та реальне підвищення субвенцій на освіту. Відповідно до введеного закону створюється Крайова шкільна рада (Kandesschulrat) [4]. Значимість втілення в життя цього закону та діяльності Крайової шкільної ради підтверджується сталим ростом фінансових фундацій держави на науку та освіту. Якщо в 1867 році видатки на освіту в краю становили 46 828 корон, або 3,52% всіх видатків галицького бюджету, то відповідно в 1871 році – 114 500 корон, або 4,14%, а вже в 1910 році 28 мільйонів 37 тисяч 649 корон, або 43,14% всіх видатків галицького бюджету (див ілюстр. Таб 1) [5; 20].

Видатки з державного бюджету стали значно перевищувати пожертви на освіту і науку панствових меценатів [6; 21]. Самоврядування Галичини у спрвах розвитку народних та середніх шкіл збуджує потужну хвилшю інтересу до освіти впливових людей та громадськість Галичини. Здійснюються фундації заможних людей на розвиток навчальних закладів точних наук та оживлення руху науки і публікацій [7].

В 1872 році оголошено відозву до збирання складок (допомог) на розвиток шкільництва в краю. Існувала програма складчини (Program zbieranja skladek). Допомоги вносили сільські громади. Нажаль в Косівському повіті проблеми освіти не були в рахунку основних. Архівні дпані засвідчують, що лише дві громади с. Брус торів і с. Голови внесли на розвиток шкільництва по 100 злотих, тоді як в Коломийському повіті в складчині беруть участь дев‘ятть сільських громад і лише громада Печеніжина вносить 300 злотих на розвій освіти [іл. Таб. 2].

Останні два десятиріччя (1880-1890 рр.) ХІХ століття характерні виразною зміною соціально-економічних умов в Європейських країнах. Інтенсивна урбанізація, ріст промислового виробництва товарів, тенденції до їх побутового використання породжує потребу піднесення ролі мистецького начала у традиційних і новітніх видах промислу. Покращення якості виробів, коригування розвитку промислового виробництва і народних ремесел природно вимагали запровадження системи художньо-промислової освіти. В контексті вимог часу окрім Краєвої Шкільної Ради до питань розвою освіти в Галичині активно долучається Краєва Комісія для справ промислових. Будучи дорадчим органом Краєвого відділу у справах промислу вона здійснює відкриття, організацію, корекцію промислових шкіл. Попередньо мовлене окреслює історичне підґрунтя розвитку базової та професійної промислової освіти в Галичині. В останній чверті ХІХ століття засновано десятки промислових шкіл повної структури і рівня фахової підготовки.

Даний історичний час стає витоком створення у 1882 році Ткацької школи у Косові [9; 121; 10; арк.. 55]. Її відкриття не було випадковим. Адже головні критерії у виборі місць для заснування професійних шкіл чітко були окреслені Краєвою комісією – це осередок з розвинутими традиціями народного промислу, наявність сировинної бази, ринків збуту та можливостей долучити до промислу місцеве населення [9; 114].

Косівський повіт, на цей час, був чи не єдиним осередком в Галичині із виразною наявністю висунутих критеріїв щодо організації промислових шкіл. Друковані видання ХІХ – початку ХХ століття, ґрунтовні дослідження науковців нашого часу переконливо засвідчують про розвиток на теренах Косівського повіту не поодиноких видів, а цілого розмаїття народних промислів.

В історичному нарисі про Гуцулів Софрон Вітвицький описує „… існуючі в ХVІ-ХVІІІ ст.. вжиткові речі тамтешнього люду вартісно межують із творами мистецтва, зокрема, компоненти святочного одягу, музичні інструменти, трембіти тощо” [11; 79,99];

„… В селах повіту розвинене ткацтво. Тут виробляють різні види шерстяних тканин, сукно, домоткані полотна, найрізноманітніші вжиткові вироби інтер‘єрного та одягового призначення[12; 31];

„ … на Гуцульщині і гуцульськім Підгір‘ю (Кути, Пустинь, Косів і т. д.) дуже гарно розвинулось гончарство” [12; 167];

„… Найбільш поширеними є деревообробницький промисел: бондарське ремесло, дерев‘яна архітектура з геометричним та рельєфним різьбленням, різьблення іконостасів, свічників, ручних і процесійних хрестів, існування технологій так званої дошкрібляківської різьби…” [14; 15].

У ХІХ столітті деревообробництво викристалізовується в провідну галузь народного мистецтва. „… різьбярство на дереві дійшло до високо артистичного розвитку у Гуцулів (Шкріб ляк, Мегединюк і д.д.” [12; 91].

По селах Косівського повіту працювали десятки талановитих майстрів: бондарів, різьбярів, ткачів, мосяжників, гончарів, кушнірів” [13]. Вироби майстрів Гуцульщини експонуються на господарських та етнографічних виставках: 1872 р. – Відень; 1877 р. – Львів; 1878 р. – Трієста; 1879 р. – Станіславів [14; 15].

В підсумку виставки 1877 року у Львові „… майстри з с. Яворова, Косівського повіту отримали грошову винагороду за мистецькі зразки виробів з дерева” [15; 16].

Високо артистичні твори даровані найвищим урядовим особам, зокрема багато інкрустований хрест із сливового дерева (робота відомого майстра Марка Мегединюка) для цісаря Франца Йосифа в ювілейний і інші, спонукають до обізнаності з народним мистецтвом Гуцульщини урядових осіб та державні Управи імперії. В першій половині ХІХ століття мистецтво краю було відомим не тільки в Галичині, але й у Західній Європі. Воно вражало глядача, позитивно аналізувалось знавцями мистецтва, шанувалось багатими людьми, зискові сприймалося купцями. Поставляло затребування до збуту цих виробів в містах Австро-Угорщини. За свідченням Марка Мегединюка в 1876-1877 роках він особисто збував свої вироби в Угорщині [17;345].

Наведені, далеко не повно, фактологічні дані аргумент Вано стверджують, що в середині ХІХ століття Косівський повіт був осередком з першоджерелами багатьох видів народного промислу, наявною для нього сировинною базою, людськими ресурсами, суб‘єктивними та об’єктивними умовами зародження ринків збуту. В підсумку дана місцина (регіон) повністю відповідала критеріям окреслених Краєвою комісією щодо вибору місць для заснування професійних шкіл.

Заснуванням ткацької школи переслідувалась мета: розвиток ткацького промислу в Косові, піднесення його до рівня промислової традиції, згуртування народних майстрів та розвитку якісно корисних взаємовпливів у співпраці.

Староства повіту, сільських громад, народні майстри, інтелігенція краю схвально і радісно сприйняли заснування школи. Головним матеріальним і професійним фундаментом школи виступило Ткацьке товариство, яке вже в 1882 році діяло в Косові. Воно надає для організації навчання своє приміщення, устаткування, сировину. Зобов‘язувалось реалізовувати виготовлену продукцію, оберігаючи від зиску скупників. Сільські громади, плекаючи надії про можливість в майбутньому навчати в школі своїх дітей, вносили на її підтримку грошові пожертви, допомагали сировиною. Місцеві ткачі дарували, надавали в тимчасове користування ткацькі верстати, допоміжне устаткування. Керівництво школою здійснював директор Товариства ткацького Дмитро Вілянський, а навчання дітей доручили місцевим народним майстрам ткацького промислу.

Надбання у розвитку базової освіти в краю впродовж попередніх століть створюють полегшу в промисловій освіті. Більшість на вчителів володіли письмом, читали, вмілим вести рахунки. Долучення дітей до науки в ткацькій школі проводилось за наявності загальної грамоти (знати читати, писати, рахувати). В загальноосвітніх школах навчання ремеслу (рукомесництву) не було обов‘язковим, однак діти, уродженці Косова і довколишніх сіл приходили до школи з достатніми початковими знаннями ткацького ремесла набутими в сімейних і родинних школах.

За рахунок фундацій (грошових і матеріалами) повіту, сільських громад Москалівни, Старого Косова, Вербовця, Смодного і ін., а також м. Косова розбудовуються приміщення школи. Обов‘язки введення будівництва бере на себе Товариство ткацьке і директор Дмитро Вілянський. Найвагоміша частка затрат йде на закупівлю землі під будівництво. В 1886 році Товариство вносить завдаток за землю в сумі 100 золотих. Москалівська ґміна виділяє землю над річкою Рибницею [ілюстрація карта]. В 1887 році здійснюється остаточна закупівля ґрунту і розпочинається будівництво школи. Яке триває упродовж п‘яти років з 1887 по 1891 рік [19; арк 1].

У 1893 році за дорученням Крайової комісії для справ промислових Крайовий відділ здійснює люстрацію ткацької школи в Косові у зв‘язку з десятирічною її діяльністю. Люстрація у своєму підсумку ствердила, що в часі з 1882 до 1893 року ткацька школа організаційно сформувалась. Відбулось її становлення: побудовано майстерні, допоміжні приміщення, придбано необхідне устаткування, пристрої, інвентар для науки ткацтва і утримання школи [20; арк 2,6,34]. Закладено першооснову форм і методів навчання, відбулись перші випуски професійно підготовлених ткачів, зросла популярність школи, збільшується кількість бажаючих навчатись.

Крайовий відділ дає високу оцінку діяльності школи і входить з пропозицією до Крайової Комісії для справ промислових про зміну статусу школи – крайова професійно промислова школа для науки ткацтва і видачу державних субвенцій на її утримання. В погодженні з Високим Відділом крайовим Королівства Галичини і Урядом Великого Князівства Краківського на пропозицію Крайової Комісії винесено ухвалу: Косівський ткацькій школі від 5 квітня 1895 року, лист 21.517 налати статус „Крайова професійно промислова школа для науки ткацтва в Косові” (Krajourgo warstatu zawodowego dla nauki thactwa w Kosowje) з утриманням за рахунок державних субвенцій [z subwencij panstwowej I krajowego] [21].

Своїм розпорядженням від 10 червня 1895 року Відділ Крайовий доводить до відома влади Косівського повіту про зміну статусу ткацької школи відповідно листа за № 21. 547 [20]. Це спричиняє хвилю піднесення, пробуджує свідоме розуміння значимості нового ступеня освіти для розвитку народного ремесла, професійного ткацтва, зростання добробуту міста і краю, виховання молодого покоління. На виконання розпорядження Відділу крайового Товариство ткацьке вже 17 липня 1895 року приймає рішення передати школі майно, яке до цього часу було власністю скарбу крайового. Протокол підписують: Володимир Віцьковський – радник ткацького товариства, Оскар Альс – член наглядової ради, Іван Гаврик – завідувач матеріальним скарбом товариства, Станіслав Гауса – фінансовий директор в присутності куратора Відділу крайового Володимира Лушпінського [22; арк. 19,20].

Директор Товариства ткацького Дмитро Вілянський в погодженні з місцевою владою бере на себе відповідальність по забезпеченню роботи школи в нових умовах і повідомляє про це Високому Відділу крайовому[23; арк. 21]. 12 серпня 1895 року куратор Відділу крайового Володимир Лушпінський дає письмове заключення про готовність ткацької школи в Косові працювати в новому статусі [24; арк. 23]. 16 серпня 1895 року Товариство ткацьке в Косові іменем Товариства, його директора Дмитра Віленського при підтримці влади повіту укладає „Контракт науки” з Високим Відділом крайовим Королівства Галичини і Урядом Князівства Краківського. За контрактом викладаються гарантії Товариства і Управи повітової щодо виконання розпорядження Відділу крайового за №21.547 [25; арк. 77,78].

З метою забезпечення організаційних та навчально-професійних вимог діяльності школи відповідно тогочасних стандартів промислової освіти, Відділ крайовий в погодженні з крайовою Комісією для справ промислових затверджує „Статут крайової професійної промислової школи для науки ткацтва в Косові” [28; 21].

Організаційні та навчальні вимоги школи чітко декларуються в чотирьох розділах Статут. В першому розділі окреслені: цілі закладу, час і план науки, свідоцтва, мова викладання, керівництво і надзор, підпорядкування, фундація, захист, загальні настанови. Другий розділ подає план науки; третій – інструкція адміністративна, керівництво школою, навчителі, учні. В четвертому розділі чітко розписані: норма шкільна і дисциплінарна, рік шкільний, канікули, умови прийому учнів, прийом учнів, запорука, вільні дні, шкільні класи, свідоцтва, нагороди, шкільні виставки, матеріали наглядності до науки, обов‘язки учнів, дисциплінарні вимоги, кара дисциплінарна.

При розробці Статуту враховані організаційні, методичні надбання, матеріальне забезпечення школи та середовище в якому вона буде працювати.

Зміна статуту школи окреслює нові її цілі (мету): піднесення домашнього і рукодільного регіонального промислу ткацького на Покутті.

Для їх реалізації конкретно визначаються завдання:

а) практичне вивчення виконання робіт ткацьких з умілим використанням тканин і орнаментальної оздоби, при застосуванні поліпшених станків з покращеним приладдям і устаткуванням;

б) теоретичне відповідне пояснення і вивчення технік ткацьких, засвоєння науки рисунків фахових і інших предметів допоміжних [28; 3].

Визначення мети та завдань школи здійснюється в контексті подій останнього десятиріччя ХІХ століття. Швидкий ріст промислового виробництва породжує вимогу до зростання мистецьковартісних цільностей виробів. Викристалізовується загальне розуміння, що однією із найактуальніших рушійних сил розвитку промисловості є мистецтво. У цьому аспекті в галузі освіти визріває проблема: поглибити знання, усвідомлене розуміння випускниками щодо мистецької та естетичної вартості виробів, формування навиків і умінь реалізації їх у практичній роботі.

Працюючі майстри-навчителі, із-за відсутності відповідної освіти не могли забезпечити якісно-зростаючі в часі вимоги до рівня професійної освіти. Така проблема постає не тільки в Косові, а в цілому у художньо-професійній освіті Галичини. Крайова Комісія для справ промислових в погодженні із Відділом у справах промислу скеровує новий напрям кадрової політики для науки промислової [29; 28].

На посади керівників шкіл підбирають талановитих випускників шкіл Австро-Угорщини. Цим вирішувались не тільки фахові, але напевно і політичні проблеми, сконцентровувати школи (освіту) в руках довірених осіб монархії (ред. К. С.). Посади на вчителів, їх помічників, наставників, інструкторів доручають випускникам однотипних закладів. В окремих випадках такі посади довіряються висококваліфікованим народним майстрам.

В контексті нової кадрової політики на посаду директора Крайової професійної промислової школи для науки ткацтва в Косові направляють випускника школи в Шйохвіш – Шанбергу Казимира Ямрожа.

Управа повіту, дирекція Товариства ткацького з розумінням ставляться до призначення керівника школи. Винаймають йому за свій рахунок житло, допомагають в переобладнанні не виробничих приміщень для науки ткацтва, здійснюють грошові фундації на розходи початкового утримання школи. Казимир Ямрож, ознайомившись із Статутом школи, її матеріальною базою, згодився приступити до роботи з 1 серпня 1895 року [27; арк. 8, 45]. Відповідно до розпорядження Високого відділу крайового, в порузумінні із новопризначеним директором надзору Рада Товариства ткацького призначає на посаду наставника (понодовніка) по науці ткацькій ткача із Москалівни, випускника Косівської ткацької школи Івана Гавриша [27; арк. 10]. З 1 вересня 1895 року школа розпочинає свою діяльність у новому статусі. Директор в погодженні з наглядовою Радою Товариства ткацького розписує і затверджує обов‘язки для на вчителів, наставника, інструкторів. Виділяють кошти в сумі 300 золотих на виплату стипендій. Наставнику (панодовніку) Івану Гавришу доручено видати учням по 25 золотих стипендії [27; арк. 11]. Це є свідченням того, що в 1895-96 н. році у школі навчалось 12 учнів.

Фахова підготовка здійснювалась на двох відділах.

ПЕРШИЙ ВІДДІЛ призначений для учнів звичайних. Вони від початків засвоювали ткацьку науку. Курс навчання на першому відділі тривав два-три роки. До учнів звичайних приймали юнаків віком 14 років, які з добрими знаннями закінчили загальноосвітню школу. Переваги при зачисленні надавалися уродженцям Косівського повіту, дітям ткачів, які мали початкові навики науки ткацької, а також особливо обдарованим, яким виділяли стипендію з громадських фондів [28; 4]. Зачислення на науку здійснювалась тільки на початку навчального року.

Для учнів звичайних навчальний курс переслідував мету формування практичних навиків промислового виконання ткацтва на основі характерних місцевих тканин із загальним поліпшенням регіональних технік, ушляхетнення смаку ткацьких виробів. Процес навчання чітко передбачав наступність у засвоєнні теоретичних знань, практичних умінь і навиків.

Учні звичайні досконало вивчали ткацьке устаткування. Були добре обізнані з відомими на той час вилами сировини, розмаїтими матеріалами, уміли розпізнавати нитки в різних голових виробах і латукових тканинах. Мали сформовані практичні навики роботи на ткацькому устаткуванні, корегування та доповнення його допоміжним приладдям, пристроями, відповідно до технік ткання, характеру виробу. Виконували узори тканих виробів із умілим (хистним) використанням регіональної орнаментики. Зображали рисунки узорів на кратковому папері (carta rigata). Практично ткали барвисті вироби оздоблені орнаментами в місцевому характері. Вивчали засади організації ткацького виробництва, калькуляцію цін і засоби торгівлі виготовленою продукцією.

Випускники першого відділу по закінченні курсу навчання одержували Свідоцтво з оцінками вивчених предметів та присвоєнням ступеня фахового розряду.

Другий відділ здійснював навчання учнів надзвичайних. На даний курс приймали осіб, які добре володіли ткацьким ремеслом, були здібними до опанування науки, володіли природнім хистом до творчої роботи, великим бажанням (pilnoscie) навчатись. Набір учнів на другий відділ визначався потребою підготовки фахівців і дозволом відділу крайового із каждоразовим погодженням Комісії краєвої для справ промислових. Відділ крайовий визначав мету, зміст і час тривання курсу науки.

Учні надзвичайні вивчали: удосконалені новітні ткацькі станки, жакардові машини. Різного типу оверлоки, машини для стягування і витягування швів системою „Beck”, системою „Jachrat”, станки для виготовлення обрусів, серветок тощо та практичне користування ними; незнайомі їм техніки ткання, які не використовувались в Косівському повіті; технології і способи виготовлення орнаментальних і ошатних тканин. Засвоювали програмовий курс із предметів: рисунок загальний, рисунок фаховий (декоративний), орнаментика, стилістика, релігія, основи торгівлі, німецька мова. Якщо учням надзвичайним не вистачало знань базової освіти для засвоєння програм предметів навчального плану, директор школи з дозволу Відділу краєвого залучав відповідно учителів місцевих загальноосвітніх шкіл для підвищення знань учнів у цих дисциплін.

Учні першого і другого відділу, при потребі і бажанні, мали право паралельно навчатися в загальноосвітній школі у вільний від занять час.

Контроль за рівнем засвоєння навчальних програм з фахових предметів здійснювався шляхом проведення в кінці навчального року підсумкових виставок. Відповідали за їх організацію інструктори школи в порузумінні з Товариством ткацьким. Експонувалися підсумкові роботи із рисунку загального, рисунку фахового пробні та готові ткацькі вироби відповідного вивченого устаткування, технік тощо. На кінець останнього курсу навчання учні виставляли кращі роботи кожного семестру і курсу навчання.

По закінченні повного курсу навчання випускникам другого відділу видавали Посвідчення про проходження курсу спеціального з присвоєння звання старший ткач-майстер.

Для реалізації програмних вимог навчального процесу в новому статусі школи, забезпечення вище мовленої професійної підготовки постає проблема докорінного покращення навчально-матеріальної бази, спрямування навчального процесу, професійності кадрів.

Дирекція закладу, Наглядова Рада Товариства ткацького вирішують проблему збільшення грошових фундацій. Крім субвенцій державних та крайових грошові внесення на закупівлю навчального обладнання, реконструкцію приміщень, виплату стипендій, премій надають Управа повітова Косова, місцеві ґміни, Товариство ткацьке. Через Лігу допомоги у Львові, особисті зв‘язки з торговими підприємствами пана К. Ямрожа та дирекції Ткацького товариства [30; арк. 55-56] школа щорічно обновлює і поповнює обладнання для науки ткацької. Якщо у 1896 році видатки на школу становили 2254 корони, то відповідно в 1909 р. – 8800 корон, 1910 р. – 10 тисяч корон [31; арк. 44]. У 1912 році видатки на школу становлять 12 тисяч 100 корон, із них: 4 тисячі корон субвенції державні, 7 тисяч корон із фонду крайового, 800 корон – фундація повітова, 80 корон від ґміни Косова [30; арк. 44].

Згідно звіту річного у 1900-1902 роках в чині інвентаря школи був 21 верстат і 220 одиниць дрібного устаткування. В 1908-1910 роках за детальним описом подано декілька сотень найменувань основного і допоміжного устаткування. Серед них різного розміру ткацькі станки найновішого випуску, верлоги подвійні, потрійні, жакардові машини, машини обрусові, простиладні, машини для стягування і витягування швів системою „Beck”, системою „Jachrat” тощо [30; арк. 44].

Навчальний процес здійснюється за новими навчальними планами. Збільшується кількість година на рисунок загальний, рисунок фаховий (декоративний), орнаменти, практичне ткацтво. Учбовий рік триває з 1 вересня до 31 липня наступного року. Вільні від навчання неділя та урочисті свята Різдво і Великдень. В усі інші релігійні свята після обіду за розкладом проводились заняття. Поступово зростали вимоги до навчання, зміцнювався фаховий потенціал кадрів. На посади на вчителів були запрошені випускники шкіл Красно і Брас кава. Практичні заняття (робота в матеріалі) учні проходили в ткальнях Товариства ткацького під керівництвом досвідчених місцевих ткачів-майстрів, що закінчили Косівську школу – це Ілля Фокшей, Петро Лелет, Яків Балагурак, Гнат Грушковський, Микола Балагурак.

За статистичними даними 1912/13 навчального року в школі навчаються на чотирьох курсах 26 учнів із них 6 поляків, 20 українців, за віросповіданням 21 католик. 18 учнів одержували стипендію, 26 – премії і допомоги [33 арк. 72-73]. Про рівень знань учнів, випускників школи засвідчувала якість виконуваних ними робіт, які успішно реалізовувалися Ткацьким товариством, експонувались на численних виставках у Косові, Львові, Чернівцях, Лодзі, Турині. В цей період школа налагоджує тісні зв’язки із однотипними закладами Європи, здійснює обмін випускниками, стажування навчителів.

Продовж 1890-1910 років в Галичині відбувається швидкий розвиток художньо-промислової освіти. Серед п‘ятдесяти трьох фахових шкіл діяла і Косівська художньо-промислова ткацька школа. Вона, як і всі інші, перебувала під сильним впливом тогочасних загальноєвропейських мистецьких рухів. Це стало одним із рушійних стимулів активного зростання організаційно-господарської, навчально-методичної, виробничої діяльності школи. Продовж 1896-1910 років школа здійснює еволюційний поступ від локально ремісничого до художнього промислового мистецького закладу.

Велика заслуга в цьому керівника школи, її директора Казимира Ямрожа. Сучасники подають його словесний портрет:

„… це фаховий знавець, спритний, енергійний, повний охоти до праці, має розум організатора, користується популярністю серед русинів і євреїв, має визнання серед польської інтелігенції, хоч не користується в них симпатією” [31; арк. 47]. Він не зупинявся на досягнутому. У тісній співпраці з дирекцією, наглядовою Радою Товариства ткацького, Управи повіту здійснив кадрове забезпечення, організаційну структуру закладу, навчально-методичну направленість учбового процесу та професійну підготовку випускників відповідно статусу школи, її цілей і завдань. Школа вийшла на рівень кращих професійних закладів Галичини.

До тридцятої річниці діяльності школи в 1912 році він вирішує проблему розширення навчальних приміщень школи. Цього року було запроектоване будівництво великих ткацьких майстерень з водо-електричною рушійною силою (приводом). Вони мали будуватися над Млинівкою, яка протікала від річки Рибниці через територію ткацької школи. На будівництво майстерень було виділено 120 тисяч корон: 10 тисяч корон виділи уряд Австрії, 80 тисяч корон – відділ крайовий.

В 1908-1918 роки школа досягає свого апогею.

Не можна обминути увагою велику відповідальність і бажання Управи повітової, Товариства ткацького, його директора, наглядової Ради, міської і сільських ґмін, інтелігенції, майстрів народного мистецтва за організацію діяльності школи, її підтримку, допомогу учням та випускникам. Вони вважали своїм державним і громадським обов‘язком сприяти розвитку професійної освіти бо далекоглядно вбачали в ній джерело зростання достатку, освіченості жителів, виховання молодого покоління, збагачення мистецьких цінностей краю.

Дослідження історії заснування та діяльності Косівської мистецької школи на основі архівних матеріалів переконливо аргументують:

  • Косівська мистецька школа заснована в 1882 році з локально визначеними метою і завданнями: розвиток ткацького промислу в Косові; піднесення його до рівня промислової продукції; згуртування народних майстрів та розвитку якісно позитивних взаємовпливів у співпраці;
  • З 1825 року змінюється статус школи „Крайова професійно-промислова школа для науки ткацтва” з підпорядкуванням Відділу крайовому Королівства Галичини і Уряду Великого Князівства Краківського та виділенням державних субвенцій на її утримання, що засвідчує про державне підпорядкування школи;
  • Діяльність за Статутом затвердженим державними управліннями промислової освіти і цілево (спеціально) для Косівської школи із чітким визначенням мети, завдань, направленості фахової підготовки, кваліфікаційних вимог до кадрів;
  • На рівні вимог тогочасних державних стандартів художньо-промислової освіти школа несе відповідальність за рівень знань учнів і випускників: контроль знань, форми звітності, обов‘язковість щоквартальної та щорічної люстрації діяльності школи перед державними органами управління;
  • Введення елементів ступеневої підготовки фахівців;
  • Професійний рівень знань фахівців заявлений високими практичними уміннями і навиками ткацького промислу з виразними особливостями характеристичних регіональних ознак, що яскраво вирізняло школу серед однотипних навчальних закладів;
  • Видача випускникам школи документу державного зразка про закінчення курсу навчання та присвоєння фахової кваліфікації.

Документальні матеріали, наведений виклад є незаперечним фактом (чи доказом) про зачислення Косівської професійної промислової школи для науки ткацтва в ранг кращих (витребуваних) мистецьких шкіл першого десятиріччя ХХ століття.

Заглянувши в історичне минуле через століття з четвертю можна констатувати: … як братські школи стали фундаторами засад загальної (базової) національної освіти, так художньо-промислові школи кінця ХІХ – початку ХХ століття творили основи методики, дидактики, форм і методів мистецької освіти. Відрадно, що вагома сторінка в цій фундації вписана навчителями Косівської художньої школи та майстрами народного мистецтва краю

Annotation

K. Susak. Historical Grounds of Kosiv Artistic School. (On the occasion of the 125th anniversary of its activity).

On the basis of the archives sources of Ukrainian State Central Historical Archives, up-to-date scientific investigations, materials from private collections of the residents of Kosiv one can discover historical, social, economic and ethnological requisites and time of the foundation of Kosiv artistic school. Its activity is traced during 30 years (1882-1914). The analysis of its growth from a local handicraft school into a Regional artistic industrial one under a state subordination and maintenance is given here. The role of the local authorities, Weavers’ Union and the community, who supported activity and flowering of the school, is enlightened there, too.

The article reveals importance of the work of pedagogical bodies of that period while organizing educational process and establishing methods of teaching, which contribute a vivid page to the methods of artistic education in Halychyna. Their elements can be seen in the work of modern artistic establishments.

Special attention is paid to the aspect of cooperative work of the school with the masters of folk handicraft, which positively influences mutual development and original regional peculiarity of professional tendency of the school.

This investigation concludes the foundation time of the establishment and is the key to learn genealogy of Kosiv artistic school, its interdependence with folk art of the region and role in the development of national art and artistic education in Ukraine.

Key-words: education, school, union, establishment, handicraft, weaving, study, receipt, investments.

Література:

  1. Історія педагогіки. Вища школа. – 1973. – С.123;
  2. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ століття). Хрестоматія. К.: Видавництво „Науковий світ”. – 2003. – С. 13-27;
  3. Dr. Karol Talricuricz. Rozwoj sxkolnictura Zadowego w Yalicyi w latach 1848-1898. – Lwow. 1899;
  4. Центральний державний історичний архів України. Фонд 179. Оп. 4. од. зб. 1973. арк. 66,51а;
  5. Kilka Jlow o szrolach w Galji w roku 1845. Z. K. z Galicji. Poznan. Narladem redarcyi Tugodnika. 1845;
  6. Denrschriff des galizischen Yandesansschuches uber den r.r. golizischer Yandesschulrat. – Yemberg. – 1875. – 43 c;
  7. Yulian Dybiec. Mecenat naukowy I ozwratowy w Galicji 1860-1918. Wydawnictuz Polskiej Akademii Nark. 1981.
  8. Odxywolski S. Rzut oka na roxwoj szkolnictura prremy-slowego w Austrji z uzglednieniem Stoswrow Galicji. // Czas. 1885. №8;
  9. Шмигало Р. Художньо-промисловий та образотворчий напрямки мистецької освіти Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Вісник ЛАМ. Спецвипуск. – Львів. – 1999. – с. 114;
  10. ЦДІА України м. Львів. – ф. 178. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 55;
  11. Safron Witwicki. Rys historyczny o Yhculach. We Zwowe. – Narladem I drukiem M.F. Poremby. – 1863;
  12. Рудницький С. Коротка географія України. Частина ІІ (з малюнками). Накладом українського педагогічного товариства. – Львів. – 1914;
  13. Опис рідного краю. (Географія України з ілюстраціями) Накладом Франца Андрусевича. Із друкарні Ставропольського Інституту у Львові. – Львів. – 1913;
  14. Щербаківський В.Українське мистецтво. Дерев‘яне будівництво і різьба по дереві. Львів.-Київ. – 1913;
  15. Станкевич М. Українське художнє дерево ХVІ – ХХ ст.. – Львів. – 2002;
  16. Wykaz nagrad udzielonych na krajowej Wystawie rolniczei I przemyslow w Lwowrie 1877. – Lwow. – 1877;
  17. Шухевич В. Гуцульщина. Ре притне відтворення видання 1899 року. – Верховина. – 1997;
  18. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1974. – арк. 198;
  19. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 1;
  20. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 2,6,34;
  21. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – l: 21ю547/895;
  22. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 19, 20;
  23. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 21;
  24. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 28;
  25. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 77-78;
  26. Przepisy organizacyjne krajowego warstaty zawodowego dla nanki tkactura w Kosowie. – Lwiw. –1895;
  27. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 8-11,45;
  28. Statut wkrajowego warstatu zawodowego dla nanki tractwa w Kpsowie. – ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973.с. 21;
  29. Шмагало Р. Досвід структуризації художньо-промислової освіти України. Навчально-методичний посібник. – Львів: Видавництво „Брати Сиротинські і К”. – 1999. – с.28;
  30. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 55-56;
  31. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1974. – арк. 44-47;
  32. ЦДІА України м. Львів. – ф. 179. – оп.4, – од. зб. 1973. – арк. 94-102, 59-60;
  33. ЦДІА України м. Львів. – ф. 178. – оп.4, – справа 234. – арк. 72-73.

Алкос, 2006-2007

Share