Степан Бандера — прапор української нації

Тримаємо у руках щойно видану книгу про Провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандеру, яка має назву «Во Славу Золотого Тризуба». Написав її Василь Нагірняк, який після закінчення факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка вже двадцять літ живе і працює у Верховині. Зараз обіймає посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв’язків із засобами масової інформації і громадськістю районної державної адміністрації. Книга побачила світ в Івано-Франківському видавництві КП фірма «Лік». Тираж видання налічує 5 тисяч примірників.

— Найперше, нам би хотілося запитати вас, п. Василю, чому ви взялися за написання книги про Степана Бандеру? Ворогів української нації ще й зараз оповиває страх, копи ми говоримо про священний символ Незалежної України, Провідника Організації Українських Націоналістів Степана Бандеру.

— На ваше запитання я відповім запитанням риторичним до державних мужів і простих українців, до політиків учорашніх і теперішніх, до патріотів справжніх і уявних, до народу нашого, українського: «А чи знаємо ми достеменно усю правду про революційний чин «великого Українця» XX століття Степана Бандери за постання на рідній Українській землі рідної — Вільної Незалежної Самостійної і Соборної Української Держави?»

Чи знаємо ми про те, що у свої 24 роки Степан Бандера, очоливши Крайовий Провід ОУН, фактично став біля керма підневільної Західно-Української Держави? У свої 26, торуювідвертаючи від уярмленого народу зашморг ополячення, Бандера гордо приймає на варшавському судовому процесі смертний вирок, який замінюють довічним ув’язненням.

Потім був судовий процес у Львові — і ще одне довічне ув’язнення. Вірний українській ідеї до останнього подиху, він готовий без вагань прийняти смерть на ешафоті — заради нас, поколінь вільних українців століття двадцять першого. Зокрема й заради тих, хто сьогодні криво дивиться у його бік, намагається роз’єднати націю, з’єднану воєдино і вовіки жертовністю лицарства українських борців.

Нації потрібні глибока правда про визвольний рух, націоналістичну ідею і революційний чин Степана Бандери та безстрашного українства, якими виповнена літературна канва моєї книги, що вплітається у всеукраїнське полотнище реальної історичної дійсності, української правди про Прапор Української Нації.

Прізвище Бандера в перекладі з мови іспанської означає саме «прапор». Я вирішив заново відкрити для себе золоті сторінки історії столітньої української минувшини, заглибився у матеріали німих всевидячих свідків — архівів, доторкнувся до пожовклих од віку безцінних інформаційних джерел-часописів. Читав різні книжки різних авторів і поглядів, в тому числі й видання діаспори, що описували події національно-визвольних змагань українського народу, в яких знаходив діяльності Степана Бандери. Художнього полотна про Провідника ОУН не зустрічав.

Його життєписні дані, написані власноруч, витримані у стилі автобіографічної розповіді, яка, на превеликий жаль, обривається скупими відомостями розмови з головою Проводу Українських Націоналістів полковником Андрієм Мельником у січні 1940 року в Римі. Біографічні дані були дописані доктором Григорієм Васьковичем у Мюнхені в 1964 році.

Усвідомивши серцем всі історичні події Бандерівської епохи українського державотворення, повернувши плин часу на століття назад, я намагався крокувати поряд зі своїм літературним героєм — Героєм України Степаном Бандерою — від дня його народження , 1-го січня 1909 року, до фатально го пострілу в нього українського запроданця Богдана Сташинського 15 жовтня 1959 року. Усе, що я побачив і відчув, осмислив і усвідомив, що наказували мені серце і душа, лягло рядками моєї першої книги «Во Славу Золотого Тризубая, яку виношу сьогодні на суд читачів. Я запрошую їх пройти поряд з Героєм України Степаном Бандерою осмислену дорогу національно-визвольної боротьби Організації Українських Націоналістів, Провідника ОУН та його бойових побратимів. Дорогу нелегку, дорогу тернисту. Дорогу праведну і священну — до волі і незалежності України.

— І наостанок нашої розмови — таке запитання: чи ви, п. Василю, маєте на меті у своїй подальшій праці повернутися до образу легендарного Героя України Степана Бандери?

— Думаю, що таке повернення неодмінно відбудеться. У якій формі і літературному жанрі, — підкаже сама українська дійсність. Добре було б, аби кожен свідомий українець звертався до цієї великої і величної української постаті за порадою, за допомогою, за наукою життя. Прочитавши книжку, ви відкриєте для себе чимало досі незнаних і незвіданих сторінок боротьби і звитяги українського лицаря XX століття, який приймав смертні вироки і не здавався, крокував упев7 нено і гордо, прокладав Україні шлях до омріяної волі і незалежності.

За авторським задумом книга про Степана Бандеру складається із трьох частин. Трилогія написана і підготовлена до друку. Читач поки що має змогу ознайомитись із її першою частиною.

— Вітаючи вас, п. Василю, з виходом у світ першої літературної ластівки, щиро бажаємо, аби невдовзі вийшла друком (одним виданням) книга-трилогія про Провідника ОУН Степана Бандеру.

— Маю надію на доброго ангела-охоронця. А ще — на відданих українській ідеї патріотів-українців Прикарпаття.

Підготувала Леся Клим.

Фрагменти зі ще не виданого

…На другому поверсі, ліворуч центрального входу до сесійної зали українського парламенту, художник О. Г. Купаков на великому настінному полотнищі, що його Нарік величним словом «Державотворення», зупинив мить зворушених, гордих і найщасливіших парламентарів першого демократичного скликання із синьо-жовтим знаменом Української Державності. Біля В’ячеслава Чорновола, Ігоря Юхновського, братів Михайла та Богдана Горинів, Левка Лук’яненка — задивлєний є українську будучину поважний державний чоловік. Для декого він непомітний. Для декого — нерозпізнаний. А для України — її Вірний Син і Провідник.

— Провідник!? Невже він сьогодні в Українському парламенті? В Українському парламенті Степан Бандера вже давно — з кінця вісімдесятих. З тих пір, як настав пригідний момент для розвалу московської імперії, бля вивільнення люду нашого з-під гніту вражого супостата, бля покликання на Рідній Землі Самостійної і Соборної Незалежної Української Держави. Голос його у Верховній Раді особливий — національно-визвольний, революційний, будівничий. У парламентському протоколі він — чотириста п’ятдесят — ПЕРШИЙ. В Україну Бандера повернуеся (не фізично, а своїм духом) у вир передгрозовчх революційних подій, які взяли курс на знищення тоталітарної комуністичної системи, а на її руїнах почалося створення Вільної України та незалежних демократичних держав…

Це уривок з другої частини трилогії, яка завершується наступними рядками: …Не вийшло. Не сталося. Не захмарилося, але і не розпогодилося. До близьких а чи далеких обріїв жаданої політичної визначеності ще не дістати. Що ж робити далі? Вічне питання філософів. Філософія практики політиків. Філософія відповідальності тих державних мужів, які стояли на Майдані Української Революції. І тих, хто не стояв на ньому. Вони теж громадяни України. Україну будуємо усі разом: помаранчеві, червоно-чорні, малинові, біло-сині… Усіх нас огортає єдиний державний стяг — Синьо-Жовтий. І герб у нас єдиний — Тризуб Золотий. І Гімн України «Ще не вмерла Україна» співаємо єдиною рідною українською мовою.

Наступав момент Української істини. Провідник Української Нації Степан Бандера приймає революційне націоналістичне рішення: Усе Українство — рідних земель і закордонних теренів — Бандера кличе на Великий Всеукраїнський Збір. На Велику Українську Національну Раду. До Старого Угринова — на Прикарпаття, До Великої Мудрості і Українського Розуму!

Столітній Степан Бандера проводить 1-го січня 2009 року на отчій землі, у Старому Угринові Калуського району, Великий Всеукраїнський Збір. Аби об’єднати Націю — і вже більше ніколи не роз’єднуватись. Аби будувати Українську державу далі. Аби жити на ній заможно і щасливо. Про де йдеться в останній частині трилогії.

Share