Українська Правда

Пам’ятаю, як у 90-х роках я був шокований, прочитавши в одній із центральних газет, явно перелицьовану з теорії’ Ніцще фразу про те, що народ – це компост, на якому процвітають особистості.

Мене вразив до глибини душі цинізм, з яким представник «нацлюдей» заявив про тлінність цілих поколінь, їхньої праці, мрій, прагнень во ім’я процвітання горстки людей, імена яких залишаються в історії. Коли емоції трішки пригасли, зрозумів, якась доля правди у цьому є. Але на душі залишився гіркий чорний осад: мучило відчуття непотрібності нашої жертви, не міг побачити серед маси сучасників того, хто достойно представляв би Україну у світі в той час.

17 років незалежності – час, про який так мріяли сотні поколінь українців. Безіменними лягли в землю студенти під Крутами, кістками вистелили Сибір ті, хто мислив Україну самостійною, майже до половини 50-их років у криївках відстоювали її незалежність вояки ОУН-УПА, знівеченими фізично, але нескореними, пішли з життя дисиденти. Во ім’я чого? Щоб нинішні можновладці могли чубитись за владу, забувши, що хоч і процвітають на купі народу-компосту, та без нього вони взагалі нічого не варті у світі.

І ще дуже прикро, що ми звикли, що істину кожен «викручує» по-своєму. Звичайно, у своїх намаганнях вони не перші, першим був Пилат, який вмив руки, мовчазно підтримував злочин, «придумав» свою правду, щоб виглядати чесним. Нинішні пилати навіть не роблять видимість правди. Вони втратили сором і перед своїм народом, і перед світом. Ще й щиро дивуються, чого з Україною не рахуються у світі. Наші пилати так пристосувалися у «своєї правди», що вважають її найчеснішою і аж розпинаються, щоб вкласти Ті в голови всього народу. А ми, наївні, уже 17 років! віримо у своїх пилатів та їх правду.

Для наших можновладців рідна ненька-Україна – вже цавно не батьківщина, а місце, куди вони приїжджають із закордонних курортів і дач, щоб «дерти» гроші, поїсти сальця, попити самогону і поспівати таких мелодійних українських пісень. На цьому їхній патріотизм і закінчується.

Сповідуючи їхню правду, ми давно вже опинились у болоті економічного і політичного застою, затупцювали нг місці, не можемо дійти згоди в елементарних питаннях державного устрою, розхитуємо конституційні засади, заводимо чвари у Верховній Раді.

Вже відкрито обговорюється питання щодо викривлення української психіки й перетворення нас знов у малоросів з російською мовою і культурою. Наші діти, приїхавши в Київ вступати до столичних вузів, жахаються тої зверхності, зневаги, з якою в держав них навчальних закладах ставляться до державної мови. Ми мусимо прискорити процес самоусвідомлення того що ми велика нація, що нам ніхто нічого не подасть нг тарілці, ніхто не збудує нам нашу хату, не буде шанувати нас, допоки самі себе не пошануємо. Ми господарі на своїй землі, а не вічні наймити у своїх можновладців, не найдешевша робоча сила за закордоном.

Досить жити напівправдами, та винити у всьому «воріженьків». Ні турецько-татарські набіги, ні польські пани, ні німецькі фашисти, навели кодержавні шовіністи не зробили нам стільки зла, скільки принесли Україні горя мовчазні виконавці чужої волі, ті українські холуї, які за шмат ковбаси готові були рідну матір продати, щоб вислужитись перед Кремлем, на 200% виконували плани хлібозаготівель, прирікаючи своїх односельців на певну смерть, з собачою відданістю травили кращих синів України.
Думаймо тверезо, бо до болю соромно і гірко, що в нас на очах за пустопорожніми балачками губиться висока мета, придушена дріб’язковими чварами, гине висока ідея.

Я. Тимофійчук

Share